1885, 4 лютого в сім’ї вчителя народної школи в селі Великі Бірки Тернопільського повіту Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині селище Тернопільського району) народився відомий польський та український психолог, філософ, лікар і педагог, один із найвидатніших вчених першої половини XX століття Стeпан Максим Балей.
Степан Максим Балей. Фото: uain.press
Початкову освіту здобув у місцевій школі, далі навчався в Українській гімназії в Тернополі. Згодом студіював психологію і філософію на філософському факультеті Львівського університету. Після його закінчення деякий час працював вчителем математики, початкової психології та логіки в гімназіях Перемишля, Тернополя і Львова.
Пізніше продовжував навчання в Берлінському університеті. Працював в Інституті психології під керівництвом Карла Штумпфа (німецький психолог, засновник европейського напрямку функціональної психології, один із провісників феноменології та гештальтпсихології). Згодом – навчання в університетах Парижа і Відня, де здобув і медичну освіту. У 1911 році отримав вчений ступінь доктора водночас з двох галузей наук – філософії і медицини.
До закінчення Першої світової війни працював у Віденському університеті. Широко займався публіцистичною діяльністю, активно дописував до львівського журналу «Учитель». Це було видання Українського Педагогічного Товариства, в якому вміщували статті з питань педагогіки, психології, науково-популярні нариси з різних галузей знань. Великий резонанс отримала його рецензія на книгу французького педагога Юліана Пейо «Виховання волі», де вперше прозвучала фраза, яка стала сенсом його життя: «Виховати самого себе – одна з найважчих задач, котру може людина поставити перед собою».
Одним із перших зацікавився творчістю Тараса Шевченка з точки зору психології. У 1916 році вийшла праця «З психології творчости Шевченка», а в 1924 році – «Трійця в творчости Шевченка».
Праця Степана Балея «З психології творчости Шевченка», 1916 р. Фото: uain.press
Після Першої світової війни Степан Максим Балей працював у Львові лікарем у відділенні нервових хвороб, читав курс логіки в Українському таємному університеті. Паралельно працював над своїми книгами «Нарис психольогії» та «Нарис льогіки», які є першими підручниками українською мовою з цих галузей науки. Пізніше видав низку праць, присвячених темі дитячої та підліткової психології.
У 1927 році отримав посаду професора у Варшавському університеті і переїхав у Варшаву, де працював до останніх своїх днів. Завідував кафедрою дитячої і педагогічної психології Варшавського університету, пізніше обіймав керівні посади у Варшавському педагогічному інституті Спілки вчителів. Був членом Польської Академії наук та багатьох наукових установ за кордоном. За свою працю був відзначений офіцерським Хрестом Відродження Польщі.
Помер 13 вересня 1952 року у Варшаві, похований на цвинтарі Повонзки.