1981 – народився Сергій Колодій («Рубіж»), учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно)
1981, 4 лютого року у містечку Пересічне Дергачівського району Харківської області народився Сергій Володимирович Колодій (позивний «Рубіж»), командир 5-ї роти 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади, захисник Донецького аеропорту, майор (посмертно), Герой України (посмертно).
Після закінчення школи в Пересічному рік провчився у Харківському ПТУ №1, але відчув поклик до військової справи. Вступив до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», здобув спеціальність інженера-механіка, офіцера управління тактичного рівня.
Служив у 93-тій окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» (військова частина А1302, що дислокується в смт. Черкаське на Дніпропетровщині). Дослужився до звання капітана, мав авторитет і повагу серед підлеглих. «Сергій Володимирович був жорстким, вимогливим, але водночас справедливим командиром. Якщо комусь і діставалося від нього на горіхи, всі розуміли: цілком заслужено, тому образ не мали. Він міг вплинути на нас і словом, і ділом. У наших очах був взірцевим офіцером», – розповідає колишній військовослужбовець 93-ї ОМБр Дмитро Сорока.
Сергій Колодій під час навчання. Фото: memorybook.org.ua
Із червня 2014 року Сергій Колодій перебував у зоні бойових дій. Брав участь у визволенні Авдіївки 26 липня 2014 року, звільняв Піски. Рідні до останнього були переконані, що він на навчаннях.
4 серпня 2014 року Сергій Колодій разом зі своєю ротою увійшов на територію Донецького аеропорту, змінивши на позиціях бійців 72-гої бригади. Його підрозділ відповідав за оборону нового терміналу. Бійці укріпили позиції й облаштували кілька нових, одну з яких назвали «Рубіж». Цей же позивний отримав і Сергій Колодій.
Протягом двох місяців рота Колодія обороняла аеропорт. Це були періоди найбільш інтенсивних атак і обстрілів. Окупанти накривали позиції сил АТО з артилерії й мінометів — до 50 обстрілів на добу. Ворожі танки, виїжджаючи з укриттів, вели вогонь по старому й новому терміналах прямим наведенням. «Польові командири» бойовиків щодня анонсували взяття летовища, але українські захисники раз у раз успішно відбивали ці атаки. Обороняючи летовище, «Рубіж» неодноразово виїжджав на найгарячіші напрямки, аби допомогти відсікти ворога, а в перервах між боями навчав та підтримував бійців. «Він повинен був приїхати у відпустку, але не зміг, тому що все на ньому було зав'язане», – згадує мама героя, Наталія Миколаївна.
28 вересня ДАП пережив чергову атаку – від ранку розпочалися спроби штурмувати з різних напрямків по всьому периметру оборони. Особовий склад, який обороняв позицію «Бокс» біля терміналу С, заблокувала піхота противника, виникла загроза їхнього оточення й полону. Щоб вивести бійців з термінала, капітан Сергій Колодій зайняв місце механіка-водія БМП-2 та разом з оператором-навідником і санінструктором роти висунувся на допомогу підлеглим, відсікаючи вогнем атаку бойовиків.
Сергій Колодій (в центрі) серед захисників Донецького аеропорту. Фото: memorybook.org.ua
Несподівано з-за ангара на злітну смугу виїхав російський танк Т-72. Противнику вдалося домогтися раптовості – раніше ніколи танки російських бойовиків не виїжджати відкрито прямо на злітну смугу і не діяли так зухвало. БМП маневрувала й відходила, відстрілюючись з гармати та кулемета по танку й піхоті противника. У цей час двадцять бійців, заблокованих у терміналі С, без втрат повернулися до своїх.
БМП Колодія майже дісталася укриття, коли її наздогнав танковий снаряд. Двох членів екіпажу вибухом викинуло з броні, а «Рубіж» залишився в охопленій вогнем машині. В цей час до аеропорту зайшов резерв з підрозділів 79-ї аеромобільної та 93-ї механізованої бригад. На злітну смугу на своєму танку викотився майор Межевікін (свого часу вони з Колодієм були однокурсниками в інституті)і з короткої дистанції підірвав Т-72. По Т-72 почали бити з усіх стволів. Там теж ніхто не вижив. Тіло ж Колодія через інтенсивність обстрілів змогли забрати тільки через кілька днів.
Посмертно Сергія Колодія було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня та Золотою Зіркою Героя України, йому присвоєно військове звання «майор».
У рідному селищі Пересічне ім'ям Сергія Колодія названо вулицю і школу, у якій він навчався. На будівлі школи встановлено меморіальну дошку. На території Інституту танкових військ було встановлено погруддя Сергія Колодія та ще одного загиблого Героя України – Олександра Лавренка.