1898, народився Лев Окіншевич

1898, 7 лютого – у Санкт-Петербурзі (Росія) народився Лев Олександрович Окіншевич, історик, українознавець, юрист, бібліограф.

Лев Окіншевич. Фото: irbis-nbuv.gov.ua.  

Білорус за національністю. Його батько був білорусом, мати походила із змішаного чесько-російського роду. У спогадах історик писав: «Не дивлячись на працю в українському оточенні, в якому я був трактований як свій і рівний, та на все більше зацікавлення своєю темою (козацькі ради на Україні), … я не забував про країну свого батька і почував обов’язок допомогти її національному відродженню. Я систематично працював над виучуванням білоруської мови і вдосконаленням свого знання її. Ці зайняття давали мені можливість щось дати для білоруської науки».

Навчався в колегії Павла Галагана в Києві, 2-й військовій школі. Учасник Першої світової війни на Румунському фронті (1917-1918). У 1921-му закінчив юридичний факультет Київського інституту народного господарства. Працював у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) – секретарем Комісії для виучування історії західно-руського і українського права (1922-1928), директором видавництва (1929-1931). Автор ряду праць з історії розвитку державно-правових інституцій козацької України: «Рада старшинська на Гетьманщині» (1924), «Генеральна старшина на Лівобережній Україні ХVІІ-ХVІІІ ст.» (1926), «Центральні установи України-Гетьманщини ХVІІ-ХVІІІ ст.» (1929), «Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині ХVІІ-ХVІІІ ст.».

На початку 1930-х зазнав необґрунтованих переслідувань і цькувань, які посилилися після відмови від таємної співпраці з Державним політичним управлінням (ДПУ) у 1932 році. Після звільнення з ВУАН, працював професором історії Ніжинського педагогічного інституту (1933). Ховаючись від можливого арешту, виїхав у Казахстан, обірвав усі академічні зв’язки і працював юрисконсультом.

Комісія для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, 1924. Сидять (зліва направо): Лев Окіншевич, Микола Василенко, Сергій Іваницький-Василенко; стоять (зліва направо): Іринарх Черкаський, Степан Борисенок, Іван Балінський. Фото: shron1.chtyvo.org.ua 

У роки Другої світової війни мобілізований у Червону армію, за 10 днів потрапив у полон на Полтавщині. Після швидкого звільнення повернувся до Києва, працював у Київському університеті та юрисконсультом Міської управи. В 1943-му емігрував до Німеччини, очолював правничий факультет Українського вільного університету в Мюнхені. Від 1949-го мешкав у Нью-Йорку (США). Працював у Бібліотеці Конгресу США, брав участь у діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Америці.

Автор близько 130-и наукових праць українською, білоруською, російською та англійською мовами. У 1977-му за наполяганням друзів почав працювати над «Споминами вмираючої людини» (страждав від прогресуючої хвороби Паркінсона), надрукованих у Львові в 1995-му. «Україна, де пройшла значна частина мого життя, була ніби моєю другою батьківщиною і предметом моїх дослідчих праць, – писав Лев Окіншевич. – Я щиро симпатизував боротьбі за українське національне відродження».

Помер 7 листопада 1980-го у передмісті Вашингтона (США).