1822 - народився Опанас Маркович, етнограф, фольклорист
1822, 8 лютого - в селі Кулажинцях (тепер Лубенського району Полтавської області) народився Опанас Маркович - етнограф, фольклорист, народознавець, громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського братства, чоловік Марка Вовчка (письменниці).
Опанас Маркович. Фото ukrlib.com.ua
Він був нащадком старовинного козацько-старшинського роду. Науковець Максим Стріха стверджує:
«Марковичі – рід надзвичайно розгалужений, який дав Україні істориків, державних діячів, науковців, який пронизав фактично все життя українського Лівобережжя XVIII-XIX століть, тобто тих земель, де найбільше зберігся дух українського автономізму і де найраніше почалося модерне українське національне відродження».
Опанас рано навчився читати й писати, мав талант оповідача. Мати заохочувала сина записувати почуті на вечорницях пісні, які потім разом виконували гостям.
Закінчив Пирятинське 4-класне міське училище, навчався у 2-й Київської гімназії при університеті св. Володимира у Києві. Ще студентом історико-філологічного факультету Київського університету записував українські пісні, приказки, обряди, звичаї.
1847-го був заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському братстві та за знайдене під час обшуку «стихотворение возмутительного содержания» (твір Т. Шевченка «І мертвим, і живим…») і на три роки висланий до міста Орла під нагляд поліції. Там познайомився з Марією Вілінською (яка невдовзі почне друкуватися під псевдонімом Марко Вовчок). З нею він візьме шлюб у січні 1851-го.
Подружжя переїжджає до Чернігова. Тут Маркович працює у газеті «Чернігівські губернські відомості». 1853 року переїхав до Києва, де працював бухгалтером у Київській палаті державного майна. Зібрав кількасот пісень з нотами та близько 50 тисяч (з варіантами) приказок, прислів'їв, загадок. Оскільки суд заборонив Марковичу публікацію власних робіт, то він безкоштовно віддавав друзям-лексикографам свої набутки. Зокрема, передав своє зібрання фольклористу Матвію Номису, який під назвою «Українські приказки, прислів'я і таке інше: Збірники О.Марковича і др. Спорудив М. Номис» видав його в Санкт-Петербурзі. Багато зібраних Марковичем фольклорних і етнографічних матеріалів опубліковано Амвросієм Метлинським, Володимиром Антоновичем, Михайлом Драгомановим. Також Маркович поринув у складання «Словника української мови», яке здійснював педагог і лексикограф Павло Білецький-Носенко.
1854 року на прохання чернігівського поміщика Василя Тарновського робить статистичний опис колекції старожитностей в Качанівці, маєтку Тарновських.
Брат Марка Вовчка Дмитро, який багато років прожив у родині Марковичів, так описував її чоловіка:
«Пристрастей у нього ніяких не було. Все його життя, усі його поривання зводилися до української пісні, театру, приказок і прислів’їв. Він був щирий народник, але того особливого штибу, який, поринувши в козацьку старовину, до того потопав у минулому, що про добробут людини сучасної зовсім не думав. Одне слово, це була людина, ідейна до самозабуття».
1859-го подружжя виїхало до Cанкт-Петербурга на запрошення Пантелеймона Куліша, який став редактором і видавцем творів Марка Вовчка. Протягом 1859 року Маркович разом із дружиною та сином побував у Німеччині, Швейцарії, гостював у Герцена в Лондоні. Відчув, що дружина прагне власного життя, тому повернувся до Росії. Регулярно посилав гроші родині, але з Марією більше не бачився. Передав дружині в Париж зібрані ним пісні з нотами, вона видала частину їх у збірнику «Двісті українських пісень», щоправда, не вказавши його імені.
У 1861 році брав активну участь у літературному житті української громади Санкт-Петербурга, зокрема у виданні першого в Російській імперії українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу «Основа». Організував концерт пам’яті Тараса Шевченка, а зібрані кошти віддав його родичам.
Повернувшись в Україну, мешкав у Чернігові та Новгороді-Cіверському, де служив мировим посередником, співпрацював з газетами «Чернігівські губернські відомості» та «Записки Чернігівського статистичного комітету». У ті часи українська мова дозволялася тільки в театральних виставах на побутові теми. 1862 року в Чернігові з великим успіхом зіграли виставу «Наталка Полтавка» (музика Опанаса Марковича). Сценічний одяг підібрали й оплатили Катерина та Григорій Ґалаґани. Гроші, виручені від вистави, пішли на допомогу студентам із Чернігівщини, які навчалися у Київському університеті Св. Володимира. Також у Чернігові Маркович написав оперу «Чари», яку високо оцінили критики. Етнографічний нарис Марковича «Родинні обряди» був надрукований 1869 року в «Записках Чернігівського губернського статистичного комітету».
У 1867 році у Марковича загострився туберкульоз нирок. Його госпіталізували до Чернігівської земської лікарні, смотрителем якої був Олександр Кониський, автор Молитви за Україну «Боже, Великий, Єдиний!». Він забрав Марковича до себе на квартиру і доглядав за ним.
Помер 1 вересня 1867 року в лікарні на руках у Олександра Кониського. Поховали Опанаса Марковича коштом тодішнього Чернігівського губернатора князя Сергія Голіцина на Болдиній горі біля Антонієвих печер.