1919, 8 серпня – загинув Дмитро Соколовський, отаман, один із керівників повстанського руху проти більшовиків на Волині, Київщині та Поділлі.
Народився в селі Горбулів на Житомирщині. Учасник Першої світової війни, прапорщик російської армії. Деякий час викладав у місцевій українській гімназії, заснованій родиною Соколовських.
У повстанському русі брали участь його брати Олексій, Василь, Степан, сестра Олександра (отаманша Маруся) та батько Тимофій.
Активну боротьбу з більшовиками розпочав на початку 1919-го, після загибелі Олексія. Сформував повстанську бригаду, яка налічувала до 8 тисяч селян. Контролював значну частину Радомисльського повіту, в селах якого були сформовані козацькі сотні. Завдяки організаційному апарату та вдалій системі оповіщення селяни займалися власним господарством і збиралися тільки за потреби.
Загони Дмитра Соколовського громили більшовицькі відділи, руйнували залізничні колії. Здобули чимало зброї, мали на озброєнні кулемети і навіть гармати. Як згадував Микола Фещенко-Чопівський, «зброя була похована, кулемети, густо наоливлені, переховувалися у криницях, гармати в річці Тетереві у Кам’янім Броді. Селяни займались своєю працею і на поклик свого отамана протягом кількох годин творили армію.
Вояки Соколовського "як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новгорода-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район ... отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали - хто чим міг" - зазначала газета "Трудова громада" 21 серпня 1919 р.
4 квітня 1919-го Раднарком у Харкові оголосив отамана поза законом. Однак спрямовані для розгрому повстанців полки нічого не могли вдіяти.
Убитий у гімназії пострілом через вікно зрадником-односельцем (до речі - кумом Соколовського), який спокусився на обіцяну більшовиками винагороду у 7 мільйонів карбованців (його незабаром спіймали і забили до смерті).
Після вбивства брата прапор боротьби підняла 16-річна сестра Олександра, яка стала відома під іменем "Отаман Маруся".
Могила отамана у селі Корчівка на Житомирщині 90 років зберігалася в таємниці, лише в 2010-му на ній встановлено пам’ятний знак.