1855 – народився Опанас Сластіон, художник і етнограф
1855, 14 січня (2 – за старим стилем) у Бердянську народився Опанас Сластіон – український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець, етнограф і педагог, засновник Миргородського краєзнавчого музею.
Опанас Сластіон. 1910 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Батько, Георгій Дмитрович, був із кріпаків Золотоноші, але опанував малярство і став іконописцем та реставратором церковного живопису. Він же дав Опанасу перші уроки малювання. Мати Марія Мартинівна знала безліч казок, переказів, прислів’їв, народних пісень і передала синові любов до фольклору та етнографії. Також у дитинстві Панас захопився кобзарством, сам грав на кобзі та інших інструментах.
Наступним вчителем живопису став художник Георгій Постемський. Він же заохотив хлопця у 1872 році податися до Петербурга і вступити до художньої Академії. Правда, з першого разу вступити не вдалося – не виставчило базової підготовки. На допомогу прийшов Порфирій Мартинович, який влаштував Сластіона до школи «Товариства заохочення мистецтв», де навчання провадив Іван Крамськой. У 1874 році Опанас таки вступає до Академії на правах вільного слухача.
Під час навчання стає членом мистецького гуртка, який збирався на квартирі Мартиновича. Тут часто лунала українська музика, читалися вірші Тараса Шевченка, проводили рисувальні вечори художники Крамськой, Рєпін, Ярошенко.
У 1882 році Опанас Сластіон закінчив навчання в Академії у званні класного художника III ступеня, однак до фінального конкурсу на здобуття медалей та звання вільного художника його не допустили. Причина знайшлася формальна – тоді відраховували усіх вільних слухачів, які закінчили курс у віці 27 років, «але які ще не одержали всі медалі для права взяти участь у конкурсі на золоті медалі». Лишитися в Петербурзі Сластіону допомогли письменник Василь Горленко та історик Дмитро Яворницький.
Ще під час навчання в Академії Опанас Сластіон захопився поезією Тараса Шевченка. Публікація в 1884 році в журналі «Нива» його малюнка до поеми «Катерина» і позитивні відгуки надихнула на створення серії ілюстрацій, зокрема до поеми «Гайдамаки». У 1886 році Шевченкові «Гайдамаки» побачили світ окремим виданням - до книги увійшло 14 великих і 35 малих ілюстрацій Опанаса Сластіона.
Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка. 1886 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Від 1887 до 1900 року Опанас Сластіон працював у Військовому міністерстві, де обіймав посаду художника з проєктування обмундирування військ. Використав службу для глибокого вивчення матеріалів про українське козацтво.
Іншим захопленням художника стало кобзарство. Ще під час навчання на літніх канікулах Сластіон виїжджав до України у Полтавську губернію, збирав етнографічні матеріали, писав етюди. Тоді ж він він почав малювати портрети кобзарів – ця робота тривала майже 50 років. Крім портретів кобзарів Сластіон записував і їхні біографічні дані та репертуар. Серія малюнків «Портрети українських кобзарів» побачила світ у 1961 році окремим виданням. Оригінали цих малюнків Опанаса Сластіона зберігаються у фондах Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.
Опанас Сластіон. Портрет кобзая Самійла Яшного. 1903 рік. Фото: uk.wikipedia.org
1895 року був віддрукований альбом «Старина украинская», до якого увійшли портрети, зразки старовинного українського одягу, зарисовки орнаментів, архітектурні мотиви. зроблені рукою Сластіона. На жаль, весь наклад було знищено під час повені 1895 року, зберігся лише авторський примірник, який можна побачити у фондах Харківського музею образотворчого мистецтва.
У 1900 році, звільнившись з Воєнного міністерства, Сластіон переїжджає до Миргорода, де обіймає посаду викладача Миргородської промислово-художньої школи ім. М. Гоголя. У 1908 році він долучився до фольклорної експедиції Філарета Колесси, організованої з ініціативи Климента Квітки та Лесі Українки. Тоді етнографи на 57-ми фонографічних валиках зафіксували думи у виконанні Михайла Кравченка, Опанаса Савченка, Платона Кравченка, Явдохи Пилипенко, Миколи Дубини і самого Опанаса Сластіона.
Пізніше Опанас Сластіон ініціював створення в Миргороді капели бандуристів, яка згодом стала називатись «Перша селянська капела бандуристів імені Тараса Шевченка». З цієї капели вийшли відомі кобзарі Дмитро Вовк, Іван Скляр.
На початку ХХ століття Опанас Сластіон відстоював потребу утвердження українського стилю в архітектурі. Упродовж 1910–1913 років проєктував низку сільських громадських будинків в українському стилі, зокрема, будинки кооперативних товариств, споруди на території Миргородського курорту, будинок земського лікаря у Чорнухах, будинки у Великих Сорочинцях тощо. Також він виграв конкурс на кращу архітектуру земських шкіл - за його проєктами було тоді зведено понад 90 навчальних закладів на Полтавщині, Чернігівщині, Сумщині та Київщині.
Земська школа за проєктом Опанаса Сластіона. Фото: uk.wikipedia.org
Як мистецтвознавець Сластіон писав статті до різних українських періодичних видань, зокрема журналів «Кієвская старина», «Рідний край», газети «Рада» та інших, під псевдонімом «Опішнянський гончар». Фахівці відзначали роботи Опанаса Георгійовича – «Спогади про Миколу Лисенка» та про найобдарованішого з українських кобзарів Михайла Кравченка. Як ілюстратор він співпрацював із сатиричними журналами «Шершень», «Осколки» та іншими. У 1914 році став ініціатором зведення в Миргороді пам'ятника Тарасу Шевченку, сам запропонував кілька ескізів, Активно брав участь у зборі коштів на монумент.
В часи Української революції 1917-1921 років рятував художні шедеври з маєтків відомих українських родин, очолюючи комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти Миргорода. Завдяки Опанасу Сластіону було збережено значну частину цінностей із маєтків у Хомутці (садиба Муравйових-Апостолів), Великих Сорочинцях (колишні маєтності Гоголів-Яновських), Великій Обухівці (садиба Капністів), Кибинцях та Яреськах (маєтності Трощинських).
У 1920 році з його ініціативи було відкрито Науковий і художньо-промисловий музей (близько 600 експонатів), який згодом став основою для Миргородського краєзнавчого музею. Сам Сластіон передав до музею особисту колекцію старожитностей та збірку власних живописних полотен.
Помер 24 вересня 1933 року. Похований на Троїцькому цвинтарі Миргорода.
Іменем Опанаса Сластіона названо вулиці у Києві, Миргороді, Полтаві, Заводському й селі Бодаква.