1996 - народився Андрій Снітко "Хома" , доброволець, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно)
1996, 25 січня – у селі Гораймівка Маневицького району Волинської області народився Снітко Андрій Володимирович – рядовий окремого батальйону Національної гвардії України «Азов».
Виростав батька. Середню освіту почав здобувати в Гораймівській школі, а завершив у 2007 році в Маневицькій школі №1, куди перевівся після 5-го класу.
В 11 років осиротів – через недугу померла і мама. Андрієм опікувалася хресна Світлана. Йому шукали прийомну сім’ю. Це було нелегко, бо хлопець став замкнутим від пережитого. Зрештою Андрія забрала у свою родину Раїса Халик із селища Маневичі. У жінки померли двоє чоловіків і лишилося четверо дітей – двоє своїх і двоє від другого чоловіка. Андрій непросто звикав у новій родині, дуже сумував за мамою і рідною Гораймівкою. З часом зріднився з новою сім’єю, почав називати пані Раїсу мамою.
У 2013 році вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки на факультет фізичної культури і здоров’я. Вдома почав займатися спортом. Навіть грушу боксерську собі зробив, напхавши у мішок тирси і підвісивши його на дереві. Але повноцінне навчання тривало лише кілька місяців.
Зиму 2013-2014 років провів на Майдані у Києві, разом з одногрупником Сергієм Денисюком брав активну участь у Революції гідності. Із початком російсько-української війни ходив у військкомати із проханням його мобілізувати, але отримував відмову – йому на той час щойно виповнилося 18 років.
З другом на Майдані. 2014 рік. Фото: memorybook.org.ua
У травні 2014 року вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області та вирушив на передову. Андрій отримав позивний «Хома», а його друга Сергія назвали «Сократом». Брав участь у звільненні від сепаратистів Маріуполя та інших містечок Приазов’я.
Як згадують бойові побратими, попри юний вік та дитячий погляд, Андрій був мужнім воїном. Він постійно повторював: «У нас більшість чоловіків сидить по хатах, ховаючись за спідницею, а захищати Батьківщину ‒ обов’язок кожного, від малого до великого».
Андрій готувався у відпустку, пообіцяв мамі, що у серпні складе сесію й переведеться на другий курс. «Хома» уже отримав дозвіл командира, але коли почув, що готується нова операція зі звільнення вузлового пункту бойовиків – міста Іловайськ, сказав: «Я маю бути зі своїми хлопцями. Звільнимо це місто, тоді й поїду додому».
20 серпня 2014-го під Іловайськом діяла потужна диверсійна група російського бойовика «Мотороли». Відділення «Азова», до якого входив і Андрій, отримало завдання захопити певний сектор.
Десяток бійців ділився на трійки. Передову трійку очолював Снітко. Він разом з двома побратимами «Сократом» та «Аксьоном» (луганчанин Олег Аксененко) зачистили будинок і, просуваючись далі вулицею, наштовхнулися на засідку. Ворог просто засипав групу гранатами. Одна з них упала прямо серед бійців. У цей момент Андрій, не задумуючись, накрив її грудьми.
Своє життя Снітко поклав без вагань, щоб врятувати двох друзів від вірної смерті. «Сократа» поранило в ногу, а «Аксьона» – в руку. Проте з того важкого бою живим з їхньої трійки вийшов тільки Сергій Денисюк. Буквально за мить осколок від іншої гранати поранив Олега Аксененка в око, й дорогою до лікарні в нього зупинилося серце.
Андрію Снітку було лише 18 років. Похований у селищі Маневичі Волинської області.
Меморіальна дошка на фасаді Маневицького ліцею №1. Фото: memorybook.org.ua
Посмертно його подвиг відзначено Золотою Зіркою Героя України та недержавною відзнакою «Народний Герой України».
Його іменем названо вулицю у рідному селі, на фасаді школи відкрито меморіальну дошку. Маневицький ліцей №1, де навчався Андрій Снітко, тепер носить його ім’я.