1979, народився Руслан Мазунов, учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
1979, 26 січня в селі Михайлючка Шепетівського району Хмельницької області народився Руслан Мазунов – майор, бортовий авіаційний технік вертолітної ескадрильї 16-ї окремої бригади армійської авіації ЗСУ, учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Закінчив Михайлюцьку середню школу. Навчався добре, любив уроки фізкультури, математики. Мріяв стати льотчиком, постійно складав паперові літаки, майстрував з пластикових ручок ракети.
Свою мрію втілив, вступивши до Васильківського авіаційного училище. Пройшов усі етапи курсантського життя: наряди, освоєння стрілецької зброї, навчання на полігонах, перший стрибок з парашутом, а головне – досконале вивчення технічного оснащення авіаційної техніки.
Після закінчення училища отримав професію бортового авіаційного техніка і був направлений на службу у м. Броди, де дислокувалась одна з найкращих частин армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ – нині 16-та окрема бригада армійської авіації.
Офіцер за покликом душі, Руслан був дисциплінованим, відповідальним, швидко набув великого досвіду по експлуатації вертольотів. Як кращий спеціаліст, він брав участь у миротворчих Місіях ООН в Ліберії у складі українського військового контингенту у 2005, 2007, 2009 роках.
У 2011 році вийшов на пенсію за вислугою років. Але неба не покинув –перейшов у цивільну авіацію. Працював у Ніжині бортовим авіаційним техніком авіаційної ескадрильї Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби надзвичайних ситуацій України.
Руслан Мазунов любив подорожі і море. Фото: memorybook.org.ua
«Наш Руслан був завжди мрійником, де б ми не були, говорив, що буде літати, пролітатиме над селом і всім передаватиме привіт. Завжди усміхнений, привітний, добрий, щирий, готовий допомогти…» - згадувала однокласниця Руслана Вікторія Багінська.
Був опорою та надійним другом для дружини та двох синів. Часто подорожували в Карпати, Львів, на море.
З початком російсько-української війни, 21 березня 2014 року був мобілізований на військову службу. За кілька тижнів досвідченого офіцера відправляють у зону АТО.
Був бортовим техніком військового гелікоптера Мі-8МТ, бойові завдання виконував під Слов’янськом в районі гори Карачун разом із командиром екіпажу підполковником Андрієм Бєлкіним та льотчиком-штурманом капітаном Дмитром Шингурем. Екіпаж Бєлкіна був одним із найкращих у бригаді, вони завжди працювали злагоджено і професійно. Тому саме їм 24 червня 2014 року було поставлено завдання доправити до потрібного місця в районі cела Красноармійське Слов'янського району Донецької області чотирьох фахівців СБУ для встановлення апаратури з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО.
Руслан Мазунов біля бойового літака. Фото: denzadnem.com.ua
Коли після виконаної роботи вертоліт мав повертатися на базу, у нього влучила ракета ПЗРК, випущена просійськими бойовиками. Вертоліт був уражений відразу після зльоту, вибухнув у повітрі і впав, палаючий, на землю. Разом з льотчиками загинули фахівці СБУ Володимир Шкіра, Ігорь Горбенко, Олександр Петрищук та Марк Шпак, а ще солдат Олексій Волоха та старший солдат Олександр Кондаков.
Похований у м. Броди Львівської області. «Для мене він найкращий син, добрий, уважний. Таким житиме в моїй душі. Вертольоти його побратимів пролітають над селом – мені здається, що то Руслан. Я вірю, що він повернеться, - каже мама героя, Надія Іванівна
Посмертно майор Руслан Мазунов був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня та медаллю ВГО «Країна» «За визволення Слов'янська». У Бродах відкрито Алею Слави, присвячену загиблим льотчикам. У Шепетівці його іменем названо вулицю, а на фасаді Михайлюцької школ відкрито меморіальну дошку.
Стела з іменами загиблих на місці падіння вертольота. Фото: radiosvoboda.org
У 2017 році на місці загибелі екіпажу встановлено кам’яний хрест, на якому викарбувано імена загиблих та слова Ліни Костенко із вірша «Крила», а в 2019-му - пам'ятник із іменами всіх загиблих.