1880, 5 січня – на Івано-Франківщні народився Василь Костів, більше відомий під псевдонімом Верховинець, хореограф, перший теоретик українського народного танцю, композитор, диригент і фольклорист. Максим Рильський назвав Василя Верховинця «чародієм українського танцю».
1906-го він потрапив до театру Миколи Садовського. «На літо до мене приїхав молодий ще тоді актор Костів, що пізніше грав під прізвищем Верховинця. – згадував Садовський, – Цей молодий, але дуже музикальний хлопець дав мені ідею перекласти оперу “Галька” і “Сільська честь”.
А тим часом ми почали разом розучувати оперу “Продана наречена”. Тижнів зо півтора я вже свою партію знав, і він почав розписувати інші партії, щоб мати готові, коли трупа з’їдеться на літній сезон. Ми вдвох рушили на сезон до Полтави, де я з половини липня найняв театр у саду, що належав громаді полтавських урядовців”.
У цьому театрі Василь Верховинець працював як актор, хормейстер та диригент упродовж 1906–1919 років.
1930-го у Полтаві Верховинець разом з дружиною, акторкою Євдокією Волошко, створили жіночий колектив театралізованого співу «Жінхоранс». Вони виступали в новому оригінальному жанрі театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень і танців. Цей колектив із шаленим успіхом гастролював по містах СРСР.
Василь Верховинець з танцювально-хоровим колективом "Жінхоранс", 1936. Фото: www.archives.gov.ua
1935-го у Лондоні відбувся Перший міжнародний фестиваль народного танцю. Колективи оперних театрів з Києва та Харкова готував Верховинець. Парубочий триколінний «Гопак» виконувався у дуже швидкому темпі, схожому на вихор. До закінчення танцю зал загримів оплесками. «Все це було новим для нас. – писала «Таймс» від 18 липня 1935-го. – Танцюристи з України виконали “Гопак” з такою професійною майстерністю, що сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм».
Протягом 1927-1937 років його тричі заарештовували у «Справі СВУ», за вигаданими звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі, у організації повстання проти радянської влади,… 1938-го виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві винесла Верховинцю вищу міру покарання.
Розстріляли його у Києві 11 квітня 1938 року.