1875 - народився Никанор Онацький, художник і етнограф

1875, 9 січня у родині козака-хлібороба на хуторі Хоменковому Бірківської волості Гадяцького повіту Полтавщини (тепер село належить до Липоводолинської селищної громади Сумської області)  народився художник, поет, педагог, мистецтвознавець, етнограф, культурно-громадський діяч, засновник Сумського художнього музею, жертва сталінського комуністичного терору Никанор Онацький. 

Никанор Онацький

Закінчив народну школу, а потім у 1891 році – Гадяцьке повітове училище на Полтавщині, де  виявив неабиякий хист до малювання. Тож з 1899 року опановував фах художника у Московському училищі технічного малювання, Одеському художньому училищі та Петербурзькій академії мистецтв. 

Під час політичних заворушень у Російській імперії 1905–1907 років залишає академію та їде в Україну і з 1906 року починає вчителювати у Лебединській гімназії. Там працює викладачем малювання та водночас пише вірші, в яких закликає українців до згуртованості та борні. 
У Лебедині одружується з Надією Кривошеєвою – дочкою заможних поміщиків, уродженкою села Мала Павлівка Охтирського району. Мали трьох дітей: Наталю, Андрія та Оксану. 

Часто подорожує по маєтках, відвідує родину Капністів, декілька разів заїздить до Канева, на Чернечу гору. У 1906 році публікує свого першого вірша «Погук» у Полтавському часописі «Рідний край». 

Спільно з Панасом Мирним, Лесею Українкою та Михайлом Коцюбинським, Никанор Онацький у 1908 році бере участь у випуску альманаху «З неволі», що видавався у Вологді на користь політзасланців, висланих російським царатом у Вологодську губернію. До альманаху увійшли вірші «Коваль», «Ворогам», «Острів мертвих». Поетичні твори Никанора Онацького друкувалися також у збірниках «Терновий вінок», «Розвага», «Українська муза».

Широко відомим як художник Никанор Онацький стає 1911 року, коли в Києві відкривається перша українська художня виставка і його полотна експонуються поруч із  картинами Івана Труша, Сергія Васильківського, Федора Кричевського, Миколи Бурачека. Успіх митця був настільки приголомшливим, що незабаром видавництво «Світанок» друкує з його робіт десятки тисяч поштових листівок. 

Никанор Онацький. Автопортрет

Олена Пчілка в журналі «Рідний край» написала про тріумф  у Києві: «Дуже втішно, що й провінціальні артисти наші здебільшого не йдуть за декаденщиною, а дають миттьові зразки, ідуть у добру путь: П. Середа з Київщини, Тимощук з Переяслава. Н. Онацький з Лебедина, що не спокусився навіть такою темою, як «Місячна ніч», щоб дати якийсь там «крик світла» синього чи якого, а дав правдивий і гарний малюнок».

З 1913 року викладає малювання в реальному училищі, веде курси географії, малювання і креслення в Сумському кадетському корпусі.  1920 року у Сумах організовує історико-художній музей і дарує туди свою колекцію картин, у якій були роботи видатних майстрів пензля: Рубенса, Васильківського, Мурашка і, звісно, частину власних робіт, а також колекцію козацької зброї, килимів, українського художнього скла. 

У 1922 році ніхто з музейних працівників не отримував платні, їм видавали лише по фунту вівсяного хліба, та й то із перебоями: опалюватися музейне приміщення почало лише з 1925 року. Тоді ж родина Онацьких отримує нарешті житло – чотири кімнати в приміщенні музею, тож вони оселяються у центрі міста. Дружина Онацького займалася господарством: готувала, пекла хліб, вишивала й шила. Никанор Харитонович вечорами сидів за столом і писав п’єси: «Через руїни», «У тієї Катерини» (за мотивами Шевченка), «Танок смерті». 

Протягом 11 років Никанор Онацький керує музеєм, для того, щоб поповнити його колекції він проводить дослідження археологічних пам’яток, збирає етнографічний матеріал, публікує наукові розвідки: «Українська порцеляна», «Межиріцький фаянс», «Українське гутне скло». Паралельно організовує художню студію та інтенсивно займається живописом.

Пам'ятний знак в селі Хоменкове на Сумщині

З 1928 року за квартирою Онацьких та музеєм встановлює нагляд Об'єднане державне політичне управління (репресивна сталінська структура, скорочено – ОДПУ). Никанора Онацького переслідують, цькують. У 1931 році митця викликали і запропонували передати музей комуністу Зубченку – колишньому вантажникові, а самому зостатися заступником. Після категоричної відмови, його та родину виселили до двох аварійних, невеличких кімнаток. У цей час Никанор Онацький викладає у педагогічному інституті, а дружина Надія працює у бібліотеці.

Через комуністичні утиски і переслідування Онацькі змушені залишити Суми і 1933-го переїздять до Полтави, де Никанеору Харитоновичу одразу запропонували організувати й очолити відділ етнографії у краєзнавчому музеї. Він погодився, хоча це було небезпечно, бо сталінські чекісти на етнографію дивилися, як на чистої води український націоналізм. 

Наприкінці 1934 року почалися масові арешти у зв’язку з вбивством Кірова і Онацький потрапляє до Полтавської в’язниці, де він написав великий цикл віршів «За гратами». Через кілька місяців його випустили і він зумів винести звідтіля все написане. 27 липня 1935 року Никанора Харитоновича заарештовують вдруге. Наприкінці 1935 року митця звільняють на деякий час і знову він рятує із в’язниці нові вірші… Втретє за чиїмось доносом його арештували у вересні 1937 року, звинувативши у контрреволюційній діяльності в музеї. 

23 листопада 1937 року Никанора Онацького за постановою особливої «трійки» розстріляли. У обвинувальному висновку значилось, що він був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні».

Місце поховання його досі достеменно не встановлено, ймовірно це урочище Триби або місце неподалік села Макухівка на території Полтавської міської громади. 

Довгий час ім'я художника і поета було стерте з людської пам’яті. Комуністичний режим СРСР вилучав та нищив пов’язані з життям Онацького архівні матеріали, забороняв будь-які згадки про багатогранну діяльність митця.

У 1956 році Никанора Онацького посмертно реабілітували.

Сьогодні ім’я Никанора Онацького носить Сумський художній музей. Написані ним полотна зберігаються в музеях Полтави, Сум і Харкова.