1894 – народився Петро Курінний, археолог
1894, 1 травня в Умані в родині приватного адвоката народився Петро Курінний – відомий український археолог, історик, організатор пам’ятникоохоронної справи Петро Курінний.
Петро Курінний. 1924 рік. Умань. Фото: encyclopediaofukraine.com
Дід був кріпаком із села Свинарка, а батько після скасування кріпацтва зумів здобути вищу освіту і стати юристом. Працював приватним повіреним Київської колегії адвокатів, у кооперативній спілці, був попечителем сільської школи, тощо.
Крім Петра в родині було ще троє синів і дві доньки. В батька була велика бібліотека, яка з раннього дитинства цікавила хлопчика. Частими гостями в родині був композитор Порфирій Демуцький.
Закінчив Уманську чоловічу гімназію і вступає до Київського університету Святого Володимира на історико-філологічний факультет. Уже тоді з’являється велика зацікавленість археологією: в гімназії історію та географію викладав відомий археолог, один із фундаторів музейної справи в Україні Данило Щербаківський, який залучав учнів до своїх археологічних розкопок в рідному краї, а в університеті Курінний проходить стажування з археології у Бориса Фармаковського, Миколи Біляшівського та Вікентія Хвойки.
В університеті ж викладачі відзначили організаторський талант студента Курінного. У 1915 році його обирають секретарем історико-географічного гуртка при університеті, заснованого Митрофаном Довнар-Запольським, а через два роки – вченим секретарем Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.
Але на той час Курінного захопила ідея народної просвіти, тож він повертається до Умані як учитель історії в Уманській гімназії. Паралельно він починає збирати археологічну колекцію і створює при гімназії Соціально-історичний музей Уманщини, разом з учнями проводить етнографічні дослідження. Згодом стає завідувачем Історичного музею Уманщини, ініціює заснування Комісії з охорони пам’яток мистецтва й старовини на Уманщині.
У 1924 році переїжджає до Києва, де стає директором створеного на території Києво-Печерської лаври Музею культів і побуту, а з 1926 по 1932 він очолює там історико-культурний заповідник «Всеукраїнський музейний городок». Входить до Всеукраїнського археологічного комітету, редагує збірник «Український музей», працює на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН.
Петро Курінний (зліва) за роботою у реставраційній майстерні Всеукраїнського Музейного містечка, 1926 рік. Фото: inb.dnsgb.com.ua
У 1933-му його заарештовують за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності». До таборів чи розстрілу справа не дійшла, але на п’ять років Курінний був позбавлений права працювати за фахом. Підробляв, працюючи в геологічних партіях, які досліджували шахтні води Криворіжжя, та економістом-нормувальником у проєктних організаціях трестів «Укрводбуд» та «Укргіпровод». Пізніше влаштувався в Інститут археології АН УРСР.
В роки Другої світової займався музейною та пам’ятникоохоронною справою в Харкові та Києві, співпрацював із окупаційною владою. Підтримував зв’язки і з оунівцями, через що у 1943 році змушений був емігрувати до Німеччини. З собою вивіз щоденники батька та інші цікаві історичні документи.
Став одним із організаторів Української вільної академії наук та професором Українського вільного університету в Мюнхені, очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники».
Петро Курінний та Наталя Полонська-Василенко. Фото: shron1.chtyvo.org.ua
Досліджував пам’ятки трипільської і білогрудівської культур, їхню спорідненість зі скіфами та іншими давніми культурами, давньоруські пам’ятки Києва, зокрема, мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору.
Помер 25 листопада 1972 року. Похований на Вальдфрідгофському цвинтарі в Мюнхені.