1865 – народилася Софія Окуневська-Морачевська, перша жінка-лікар в Австро-Угорщині
1865, 12 травня в селі Довжанка неподалік Тернополя в родині місцевого пароха Атанасія Окуневського народилася донька Софія, в майбутньому – письменниця, педагог, активістка жіночого руху і перша галичанка з дипломом лікарки, яка працювала в Австро-Угорщині.
Софія Окуневська в молодості. Фото: uk.wikipedia.org
Коли Софії було 5 років, померла мама. Дівчинку віддали на виховання в сім’ю батькової сестри Теофілії та її чоловіка, греко-католицького священика, громадського діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича. Тут вона познайомилася і подружилася з кузиною Наталкою — майбутньою письменницею Наталією Кобринською.
Сам Атанасій Окуневський із дозволу львівського митрополита покинув священицьке служіння й пішов навчатися на медика у Віденський університет. Отримавши диплом, він дістав посаду повітового лікаря спочатку в Сторожинці, а згодом – у містечку Кимполунг на Південній Буковині (тепер Румунія) і забрав доньку із собою.
Освіту Софія отримала в шість класів, але її ерудованості можна було позаздрити. До її послуг була багата бібліотека Озаркевичів, а розмова зі старшою на десять років Наталею та її братами розвивали світогляд. Прекрасно грала на фортепіано – її вчителем був брат Ольги Кобилянської Юліан. Він же навчав латини – у ті часи ні латину, ні грецьку в жіночих школах не вивчали. Але вони були обов’язковими для складання матури – іспиту на зрілість.
У 1884 році Софія вирішує стати лікарем. Їй вдається отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс. На цей іспит у Львівській академічній гімназії підтримати Софію прийшли численні її друзі, серед яких Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський та Лука Белей. Іспит пройшов успішно, але постав черговий бар’єр: жінок в Австро-Угорщині не приймали до університетів.
Після кількох безуспішних спроб змінити ситуацію Софія з Наталею Кобринською в 1887 році їдуть вчитися до вишу у Швейцарії, в Цюриху. Перша – на медицину, друга – на економіку. Тоді ж, у 1887 році побачив світ перший жіночий альманах «Перший вінок», де Софія Окуневська під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».
Софія разом зі своїми подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською активно долучилася до розвитку жіночого руху на Галичині та Буковині. І не лише на словах. Вона була фанатичною прихильницею довгих прогулянок на природі, їздила верхи, ходила на лижах, підкорювала гірські вершини і намагалася долучитися до інших видів спорту, які тоді активно пропагували чоловіки.
Василь Стефаник та Вацлав Морачевський. Фото: photo-lviv.in.ua
У Цюріху Софія знайомиться із польським шляхтичем Вацлавом Морачевським, який мав репутацію українофіла. У 1890 році вони побралися. У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Василем Стефаником, який став другом родини і дуже прив’язався до їхнього сина Юрка.
Отримання диплому не означало автоматичну кар’єру, тим більше – для жінки. Кілька років Морачевські намагалися організувати лікарську практику в Кракові. У 1897 році вони осіли у Львові. Але Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи іноземних університетів, тому обом довелося нострифікувати їх.
При тому, що у 1896 році Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію – про зміни в крові під впливом анемії, а затим отримала вчений ступінь доктора медицини. Саме вона, донька русинського пароха з далекого села, стала першою галичанкою, котра здобула університетську медичну освіту.
На цьому Софія Атанасівна не спинилася. Від 1903 року вона працювала в «Народній лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького, лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі. Разом із братом Наталії Кобринської Євгеном Озаркевичем уперше в Західній Україні вони організували курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок, а вечорами лікарка працювала над створенням словника української медичної термінології. Окрім іншого, Софія Окуневська-Морачевська була членом Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році, як перша професійна спілка українських лікарів.
Софія Окуневська вже у статусі доктора медицини. Фото: uk.wikipedia.org
Перша світова війна і подальший конфлікт між українцями і поляками позначилися на стосунках в родині Морачевських. Вацлав працював лікарем у гарнізоні міста Лінц, а Софія — в таборах для українських переселенців із окупованої Галичини у Гмінді та Святобожицях у Моравії. Згодом вони розійшлися. Остаточною крапкою стало самогубство їхньої доньки Єви в 1919 році. Дівчина здобувала освіту в Швейцарії і могла стати першою українкою-архітектором. Вацлав Морачевський усе життя надзвичайно шкодував про свій учинок. Він усюди носив із собою урну з прахом доньки Єви — навіть на лекції у Львівській ветеринарній академії. Чоловік помер самотній у Львові 1950 року.
Софія Окуневська-Морачевська соціальну активність тримала до останніх днів. Вона відвідувала зібрання жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», створеної у Львові в 1924 році під очільництвом Олени Степанів-Дашкевич. З ініціативи лікарки філії того об’єднання виникали у різних місцях Галичини, рахуючи й Перемишль. І - продовжувала лікувати і навчати інших. Вдячні пацієнти називали її Свята Софія.
Родинна могила Морачевських-Окуневських на Личаківському кладовищі. Фото: uk.wikipedia.org
Померла Софія Атанасівна 24 лютого 1926 року. Несподівано – від розриву апендикса та гнійного перитоніту. Після переїзду сина вона жила сама і нікому було надати допомогу. Коли її таки доправили до клініки – було пізно.
Похована на Личаківському кладовищі. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.