1878 - народився Петро Карманський, поет

1878, 29 травня – в містечку Чесанів (нині Цешанув у Польщі) народився Петро Сильвестрович Карманський, поет, перекладач.

Поетичний талант Петра Карманського яскраво проявився ще під час навчання в українській гімназії Перемишля. 

Закінчив філософський факультет Львівського університету. Займався журналістикою, перекладами, викладав у Тернопільській гімназії. Вчителював у Канаді (1913-1914).
Під час Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині, Австрії. Активний учасник встановлення української влади в Тернополі в листопаді 1918-го, член парламенту ЗУНР. Пізніше – секретар дипломатичної місії УНР у Ватикані, представник уряду ЗУНР у країнах Південної Америки.

Володимир Кедровський, який навесні 1921-го відвідав Петра Карманського в Римі, згадував: «Два дні прожив я у Карманського, проводячи весь час за читанням його перекладів з італійської мови, яку він знав досконало. Планували видати цілу низку книжок, в яких змальовано боротьбу за волю та державність інших народів, щоб на прикладах їх училися та гартувалися українці в боротьбі за свою державність…».
 
Після поразки Української революції емігрував, вів активну культурно-освітню діяльність в українській діаспорі. Очолював Союз українців Бразилії.
В 1931-му повернувся в Західну Україну, викладав у гімназії в Дрогобичі. Після радянської окупації залишився на Батьківщині. Викладав у Львівському університеті, увійшов до Спілки письменників України (1940-1947), очолював меморіальний музей Івана Франка у Львові.

Представник раннього українського модернізму. Автор поетичних збірок «З теки самовбивці», «Блудні огні», «Пливем по морю тьми», «Al fresco», «За честь і волю», «До сонця» та інших. Здійснив переклад «Божественної комедії» Данте.

У 1947-му почалося цькування радянською владою.
Помер 16 квітня 1956-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Піду від вас; піду світами,
Здвигну собі терем спокою,
Спов’юся чорними думками
І стану жити сам собою.
Піду від вас; візьму з собою
Гіркий доробок: рани й муки,
Зачиню двері за собою
І в струях сліз омию руки

                                                      Петро Карманський (збірка «Al fresco»)