1891 – народилася Софія Ґалєчко, жінка-офіцер УСС

1891, 3 травня у місті Новий Сонч (тепер Польща) народилася Софія Ґалєчко – одна з перших жінок-офіцерів у лавах УСС, санітарка, розвідниця, стрілець, четар, двічі нагороджена «Медаллю за хоробрість», активна учасниця визвольних змагань 1917-1918 років.

Софія Ґалечко, хорунжа УСС. Відень, 1917 р. Фото: photo-lviv.in.ua

Походила з мішаної українсько-польської сім’ї (батько Софії був українцем, а мама – полячкою). Батько працював поштовим урядовцем, мати давала приватні уроки. Невдовзі родина переїхала до Львова, де поділ на українців і поляків був досить відчутним. Дівчина пізніше згадувала, що їхній дім «ведений був по-польськи», а Софія та молодший брат Генрик «не мали українського товариства».

У дев’ять років вступила до польської дівочій гімназії ім. Юліуша Словацького. Однак саме там, в тогочасних бурхливих національних процесах, які розгорталися у Львові, дівчина усвідомила своє українство. Значний вплив на гімназисток мали гасла освітніх та гімнастичних товариств у Львові, що сприяли формуванню громадянської гідності та національної свідомості. Для родини Ґалєчко це обернеться родинною драмою: Софія стане на бік батька-українця, тоді як її брат підтримає Польщу.

Гімназію Софія закінчує в 1910 році із золотою медаллю і вступає на філософський факультет університету міста Ґрац (Австрія). Тут її українство ще більше поглиблюється: дівчина вступає до «Пласту», бере участь в українському молодіжному русі, очолює гурток «Рідна школа». Також стає головою  міської громадської організації «Взаїмна поміч», доброчинними послугами якої користувалася українська громада у Ґраці, заступницею голови товариства «Січ». Українське студентство одноголосно обирає Ґалечко представницею слов’янського Товариства Allgemeiner Krankenverein (Загальна Медична Асоціація) у Ґраці. При університеті Софія заснувала крамницю з канцелярським приладдям та гуцульськими виробами, завоювавши популярність «між чужими і своїми».

Перша світова війна призвела до неабиякого національного піднесення на Галичині. У складі австро-угорської армії формується добровільний Легіон Українських січових стрільців. Ще до цього українці домагаються реєстрації товариства «Січові Стрільці», у складі якого з’являється і жіноча чота. З початком війни кільком із дівчат вдається пристати до війська. Серед них: Олена Степанів, Ґандзя Дмитерко, Ірина Кузь, Ольга Підвисоцька.

Софія Ґалечко у формі хорунжої УСС. Поштівка з колекції Юрія Завербного. Фото: photo-lviv.in.ua

У вересні 1914 року Софія Ґалечко добровільно вступила до легіону УСС. Спочатку її призначають санітаркою в шпиталі доглядати за пораненими. Але невдовзі вона долучається до бойових операцій. З початком Галицької битви перебувала у складі 2-ї сотні 1-го куреня під командуванням Зенона Носковського. Відзначилась під час боїв на Тернопільщині, зокрема, 14 вересня 1915-го вмілими діями на чолі чети врятувала від поразки курінь. Нагороджена 10 листопада 1914-го «Медаллю за хоробрість». Того ж року підвищена у званні до підхорунжої, згодом – хорунжа УСС. Взимку 1914-1915 років брала участь в боях у Карпатах, зокрема, в бою за гору Маківку, а в листопаді 1915 – у боях із армією Брусилова, який проривався на Закарпаття, за що нагороджена другою срібною «Медаллю за хоробрість».

Але далі жінок, як і решту «усусусів», переводять в тил. Софія Ґалечко та Ґандзя Дмитерко дістають відпустки і їдуть до Відня, де ними опікуються жінки з Українського Жіночого Комітету. Софія відвідує санітарні курси Червоного Хреста, згодом зголошується до Бойової Управи у Відні, де проходить військовий вишкіл. Втім, їх переводять до запасної частини – Коша Легіону УСС, і відмовляють у відправці на фронт. Лише за сприяння полковника Романа Сушка й вищого командування влітку 1916 року Софію Ґалечко та Ґандзю Дмитерко відправляють на передову.

Ґандзя Дмитерко, Софія Ґалечко й Ольга Левицька-Басараб. Відень, 1916 р. Фото: photo-lviv.in.ua

Але воювати довелося недовго. Попри те, що жінки намагалися вдосконалювати свої знання в теорії і практиці, командування приймає рішення про виведення їх із зони бойових дій. У 1918 році Софію Ґалечко без пояснення причин звільняють з війська і настійливо рекомендують шукати себе у мирному житті. Для дівчини, яка всю себе присвятила війську, це був удар: через хронічне запалення очей вчитися чи працювати їй було важко. До того ж під час війни вона втратила важливі документи: університетський диплом, свідоцтво санітарної практики у шпиталях Ґраца.

Влітку 1918 року Софія гостює у своєї бойової посестри Ольги Підвисоцької в село Пасічна (нині Надвірнянського району Івано-Франківської області). 31 серпня під час купання у ріці Бистриця вона «попала у вир і не виплила». Історики досі вагаються, був це нещасний випадок чи самогубство.

Похована там же, в урочищі Розтока.

В Івано-Франківську її ім’ям названа вулиці. У Надвірній щорічно проходить обласний фестиваль повстанської і стрілецької пісні імені Софії Ґалєчко.