1864 – народився Кирило Трильовський, засновник товариства «Січ»
1864, 6 травня в селі Богутин Золочівського повіту в сім’ї священика народився Кирило Трильовський – адвокат, громадсько-політичний і культурно-освітній діяч, поет і видавець, засновник товариства «Січ» та фундатор січового руху на Галичині.
Фото: zbruc.eu
Згодом родина переїхала в село Острів на Золочівщині. Хоча батьки вдома розмовляли польською, але почувалися українцями (русинами), тому для сина запросили домашнім репетитором місцевого українського вчителя Симеона Свєнціцького, який прищепив хлопчику любов до українського.
До початкової школи Кирило ходив у Золочеві і Бродах, а до гімназії – в Золочеві і Коломиї. Ще під час навчання в Золочівській гімназії став одним із організаторів таємного шкільного гуртка, метою якого була пропаганда творів українських письменників Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша. Був членом москвофільського «Общества імені М. Качковського».
Спочатку думав про військову кар’єру: у вересні 1884 року вступив до військової школи у Львові, а на початку 1885 перевівся до Віденської військової школи. Втім, бажання захищати права простого люду взяло гору, і в 1886 році він вступає на правничий факультет. Навчається спочатку в Чернівцях, згодом у Львівському і Віденському університетах. У 1901 році відкрив свою адвокатську канцелярію у Коломиї, потім – у Яблунові.
З головою поринає в політичне та культурне життя краю: засновує першу читальню «Просвіти» в селі Карлів Снятинського повіту та бібліотечне товариство «Наука» в Снятині, в селі Спас – перший кооператив «Народна спілка», а в Яблунові – кредитне товариство, філію «Сільського господаря». Стає став одним із засновників політичного товариства «Народна воля» у Коломиї, створеного рамках Русько-української радикальної партії. Активно займається просвітництвом і проукраїнською агітацією, виступаючи з рефератами, доповідями в усіх селах Коломийського та Снятинського повітів, в окремих селах на Буковині і в околицях Станіслава.
Саме тоді Галичину і Закарпаття охопила хвиля спортивно-оздоровчого руху, започаткованого Іваном Боберським. Одним з перших і найвідоміших стало спортивно-руханкове товариство «Сокіл». Втім, воно орієнтувалося виключно на студентську молодь, в той час, як нові віяння все більше знаходили відгук і в середовищі селян.
Все це підштовхнуло Кирила Трильовського до ідеї створення ще одного товариства, яке орієнтувалося б не лише на спортивні досягнення, але й просвітництво серед галицьких українців. 5 травня 1900 у селі Завалля на Снятинщині було засноване перше руханково-пожежне (іншого формулювання не затвердив би цісарський намісник) товариство «Січ» - на згадку про Запорозьку Січ як символ українства. У покутських і гуцульських селах вправи «січовиків» під маршову музику з топiрцями та «піраміди» справляли на очевидців неабияке враження. На січові свята збиралися тисячі українців, а дехто заповідав покласти в труну малинову «ленту» «січовиків».
Члени товариства «Січ» в селі Іллінці Коломийського району. Фото: zbruc.eu
Про велику народну любов до «Січей» свідчить той факт, що на 1914 рік (після початку Першої світової війни спортивні товариства припинили своє існування) налічувалось 1056 «Січей», членами яких було близько 66 тисяч осіб.
Центром січового руху стала Коломия, зокрема адвокатська канцелярія Кирила Трильовського на розі вулиць Костюшка та Валової. Самого Трильовського в 1912 році було обрано генеральним отаманом Українського січового союзу. Пізніше саме члени товариства «Січ» та «Сокіл-батько» стали основою Легіону Українських Січових стрільців.
Кирило Трильовський був поетом, публіцистом і видавцем. В різні часи видавав часопис «Громада», місячник «Зоря», двотижневик «Хлопська правда», календарі із назвами «Отаман» та «Запорожець», що сприяли популяризації січового руху. Загалом написав і опублікував під різними псевдо до опублікував до 1800 статей у різних часописах, та видав до 80 популярних книжок і брошур. Його авторству належить відома пісня «Гей, там на горі Січ іде» та низка інших.
Двічі, у 1907 та 1911 роках, обирався до австро-угорського парламенту від виборчого округу Коломия-Косів (у 1907-му він отримав рекордну кількість голосів — 44 тисячі). У 1914 році очолив Бойову Управу Українських Січових Стрільців.
В часи Української революції став членом Української національної ради ЗУНР. Наприкінці 1919 року разом iз бригадами УГА перетнув Збруч i зупинився у Вінниці, де спробував відродити «Січ». Невдовзі те ж саме спробував зробити на Закарпатті, але зрештою осів у Відні.
Злидні змусили його в 1927 році повернутися з еміграції. Оселився на Коломийщині, де працював адвокатом. Важким ударом для нього став прихід на Західну Україну радянських військ. Хворого 75-рiчного чоловіка викликали на допити в НКВД. Він з дружиною був у списках на виселення в Сибір, але друзі вчасно попереджали про облави, тому вдалося уникнути арешту.
Помер 19 жовтня 1941 року в коломийському шпиталі. Похований на старовинному коломийському українському цвинтарі «Монастирок».