1834 – народився Анатолій Свидницький, письменник
1834, 13 вересня в селі Маньківці на Вінниччині в родині місцевого дяка Патрикія Яковича Свидницького та доньки колишнього греко-католицького пароха Мотрони Лаврентіївни Ганчевської народився син Анатолій – в майбутньому автор першого українського соціального роману «Люборацькі», поет, етнограф і педагог, один із перших популяризаторів творів Тараса Шевченка.
Анатолій Свидницький. Фото: uk.wikipedia.org
Отець Патрикій (через два роки після народження Анатолія він отримав сан священика) любив читати і мав чималу бібліотеку. За сімейною традицією, сина свого він теж бачив священником, тому в 1843 році його віддають до Крутянської бурси, а після її закінчення – до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському.
Однак схоластична система навчання, заснована на зазубрюванні, не задовольняла допитливий розум хлопця, який, за спогадами сучасників, відзначався життєрадістю, іронічним ставленням до життя, потягом до всього нового, незвіданого. За рік до закінчення курсу навчання Свидницький, всупереч волі батька, залишає семінарію і вступає в 1857 році на медичний факультет Київського університету. Згодом перевівся на історико-філологічний факультет, але і його не закінчив – батько позбавив його будь-якої підтримки, а самому заробити на навчання було складно.
Ще під час навчання він захопився народницькими ідеями, був членом таємного Харківсько-Київського студентського товариства. Восени 1859 року став одним із ініціаторів відкриття в Києві двох недільних шкіл, які вирізнялися демократизмом і давали початкову освіту охочим знань із різних станів та різного віку: від семи до тридцяти років. Для недільних шкіл Свидницький особисто склав підручник «Русская азбука».
Восени 1860 року Свидницький складає іспити на звання вчителя російської словесності і отримує призначення до Миргородського повітового училища. У Миргороді він теж відкриває недільну школу, навчаючи грамоті звуковим методом, використовуючи у викладанні українську мову, знайомлячи своїх слухачів з українською літературою, зокрема з поезією Тараса Шевченка. Сам він теж іще зі студентських часів пробує писати поезію.
У Миргороді Свидницький винаймав квартиру в будинку, де зупинявся Шевченко в 1845 році. Він збирає матеріали про перебування Шевченка на Миргородщині, організовує літературні вечори з читанням поезії Кобзаря для широкої громадськості. Відкриває в Миргороді громадську бібліотеку. Збирає фольклор та етнографічні матеріали.
У 1862 році почалися репресії проти народників, недільні школи були заборонені. Щоб не потрапити до списку «неблагонадійних», Свидницький переїжджає в Козелець на Чернігівщині, де влаштовується в акцизному відомстві у Козелецькому повітовому земстві. Одружується з дочкою козелецького лікаря Оленою Величківською.
Ще в Миргороді почав роботу над романом «Люборацькі», який став першим соціальним романом в українській літературі. На прикладі родини священика автор розкриває, як під впливом зросійщення і ополячення руйнуються родинні зв’язки, що призводить до трагедії. При чому, зросійщення автор вважав більшим злом. Про це ж він писав і в інших творах, зокрема в пісні «А вже років двісті як козак в неволі».
Свидницький намагається лишатися корисним для суспільства. Він займається самоосвітою з наміром здати іспити з права і змінити рід занять. Задумує підготувати популярний підручник з граматики української мови. Пише другу частину «Люборацьких», яка, втім, за його життя не була надрукована – спочатку через закриття журналу «Основа», потім – через Валуєвський циркуляр.
Безвихідь і безгрошів’я все частіше змушують Свидницького шукати розради в чарці. Наприкінці життя він переїжджає до Києва, влаштовується працювати в архівах, шукає кращої роботи в Одесі та Кам’янці-Подільському, але безрезультатно.
Помер 30 липня 1871 року. Похований в Києві, однак на сьогодні місце поховання втрачене.