1864 - народився Михайло Коцюбинський, письменник.

Михайло Коцюбинський народився у Вінниці. Родина хоч і мала дворянське походження, але жила небагато. Батько працював клерком та надмірно вживав алкоголь. 

У 1880 році завершив навчання у Шаргородському духовному училищі та повернувся до Вінниці. Тут потрапив під жандармський нагляд через зв'язки з народовольцями. В його домі регулярно відбувались обшуки та вилучення забороненої літератури.

Для забезпечення родини, Коцюбинський займався репетиторством. У 1891 склав іспит на народного вчителя. У ті ж роки зблизився з Братством тарасівців – таємною політичною організацією, що ставила собі на меті поширення ідей збереження українською культури та визволення українців з російського імперського ярма. 

Щоб звести кінці з кінцями, Коцюбинський вступає на державну службу. Спершу він працює у філоксерній комісії – установі, що боролась з слимаком, який знищує виноградники. Коцюбинський працював у цій комісії у Бессарабії та Криму. 

Згодом працював у житомирській газеті «Волинь», тому що не міг знайти посади, як політично неблагонадійний в Чернігові. Врешті, у 1898 його зараховують у відділ народної освіти у Чернігівській земській управі, а за два роки переходить до міського статистичного бюро Чернігова. 

У 1911 році «Товариство прихильників української науки, літератури і штуки» видало Коцюбинському пожиттєву стипендію, що дало змогу не працювати. На той час Коцюбинський вже страждав на астму та туберкульоз. Письменник перебував на лікуваннях на острові Капрі та у Карпатах, однак все ж хвороби взяли своє і він помер у віці 48 років. Похований на улюбленому місці своїх прогулянок – Болдиній горі у Чернігові. 

Попри те, що життя письменника багато в чому було занурене в рутину буденних турбот та клопотів, а також бюрократичної тяганину, Коцюбинський вів активне життя. Його називали Сонцеполклонником. Під час роботи клерком у статистичному бюро, Коцюбинський прикрашав свій віцмундир бутоньєркою. Не навчаючись в університеті він володів десятком мов від французької до кримськотатарської. Літературознавець Сергій Єфремов описував Коцюбинського, як «Людину культурну, до найменших подробиць, європейця з голови до п'ят».

Коцюбинський почав літературну діяльність під впливом народницьких ідей та творчості Тараса Шевченка та Івана Нечуй-Левицького. Його новели та оповідання цього періоду: «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», «Харитя», «Ялинка» були зразками реалізму. Коцюбинський писав оповідання «про народ та для народу». 

Під час роботи у філоксерній комісії Коцюбинський створює два цикли короткої прози: «бессарабський» (новели «Для загального добра», «Відьма», «Пе-Коптьор» та повість «Дорогою ціною» та «кримський» (новели «Під мінаретами», «У путах шайтана», «На камені»). У цих творах відбувається перехід Коцюбинського від реалізму до модернізму та імпресіонізму. Він досі розмірковує над соціальними проблемами, описуючи побут та життя людей у південних регіонах, однак зміщує акценти в сторону пейзажистики та опису відчуттів. 

У Чернігові тривалий час Коцюбинський жив, як «двоїста натура». Вдень він був змушений працювати звичайним клерком з купою бюрократичних турбот. А ввечері перетворювався на письменника, який займався літературною творчістю. 

У цей час він пише етюд «Цвіт яблуні», в якому розмірковує над явищем «двоїстості» душі. Головний герой – чоловік, який переживає втрату дитини, однак при цьому знаходить сили на написання нового роману.

В той же період з’являється «Intermezzo», в якому Коцюбинський в імпресіоністичному стилі розповідає про втому та намагання отримати спокій серед сільської ідилії. Також у цей період виходить один з найбільш важливих в творчості Коцюбинського твір – «Fata Morgana» – історія про те, як урбанізація впливає на українське селянство. 

У 1911 році Коцюбинський їде на лікування до села Криворівня в Карпатах. Закоханий у традиції та фольклор гуцулів, він пише свою головну повість – «Тіні забутих предків». Невеликий твір про кохання Івана та Марічки, якому не судилось бути через родово-патріархальний уклад краю стало унікальним поєднанням архаїчного та модерного світів українців. 

Коцюбинський дуже любив кіно, яке в його час вважалось ще не видом мистецтва, а цікавим технологічним атракціоном. В листах він згадує, як випадково «потрапив у сінематограф» на Капрі. Творчість Коцюбинського неодноразово екранізувалась, а деякі фільми стали важливими для українського кіно. 

Повість «Fata Morgana» – екранізовували двічі. У 1931 році під власною назвою німим кіно та 1956 році як «Кривавий світанок» звукову версію фільму. 

У 1965 Сергій Параджанов екранізував «Тіні забутих предків», які не лише дали поштовх до появи «українського поетичного кіно», а й дали формальний початок дисидентського руху в Україні. 

У 2004 році Олександр Муратов екранізував «Кримський цикл» Коцюбинського у фільмі «Татарський триптих» – першому у світі фільмі кримськотатарською мовою.