1894 – народилася Христина Сушко, перша жінка-офіцер армії УНР

1894, 9 вересня в родині князя Євгена Трубецького народилася донька Христина, в майбутньому – санітарний поручник 6-ї Січової дивізії Армії УНР, перша жінка-офіцер армії УНР, голова правління Щипіорнівської філії Української спілки військових інвалідів, член проводу Союзу українок.

Христина Сушко. Плакат роботи Михайла Дяченка

Її дитинство пройшло в кращих традиціях інтелігентної дворянської родини. Батько – релігійний філософ, послідовник ідей Володимира Соловйова, викладав у Київському та Московському університетах. В родині багато уваги звертали на освіту і розвиток дітей, але і поважали свободу вибору. Тому після закінчення класичної гімназії Христина обрала медичний фах (що в ті часи для жінки таки було рідкістю) і вступила на медичний факультет Лозаннського університету в Швейцарії. На той час вона вже знала декілька іноземних мов – німецьку, французьку, польську і російську.

З початком Першої світової війни вирушила на Південно-Західний фронт, де працювала медсестрою в шпиталі. Там же познайомилася з генералом російської армії князем Миколою Долгоруким. У 1915 році вони взяли шлюб, а в 1917-му Христина народила доньку Світлану.

Після жовтневого перевороту Христина з донькою перебралися до Києва, де нею особисто заопікувався Симон Петлюра. Він же, після загибелі Миколи Долгорукого, порадив жінці змінити дворянське прізвище на Скачківська. Щоб убезпечитися від більшовицьких переслідувань, Христина на початку 1918 року приєднується до армії УНР: спочатку як медсестра у військовому шпиталі, а згодом – як військова медикиня корпусу Січових Стрільців. У 1919 році вона знайомиться з полковником Романом Сушком, з яким вони згодом побралися.
Під час служби Христина проявляла дива героїзму і ні в чому не поступалася чоловікам. У червні 1919 в ході боїв під селом Мала Салиха потрапила в полон до більшовиків, де зазнала принижень і катувань (за спогадами, її за волосся тягли за конем вісім верст). І все ж, вона знайшла можливість втекти на даху переповненого більшовиками потяга та повернутися до місця розташування українського війська, де передала військовому командуванню інформацію про розташування більшовицьких частин.

Через місяць вона отримала поранення в руку, але лишилася допомагати іншим. У серпні того ж року була тяжко контужена, внаслідок чого стався параліч правого боку. Після лікування народила другу доньку, після чого повернулася на службу – командувач 6-ї Сіової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко призначив її лікаркою 46-го куреня цієї дивізії, яким командував Роман Сушко. Командарм Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко зараховував її до тих жінок, які «безоглядно патріотично служили національній справі».

У червні 1920 року Христина Сушко отримала тяжкі поранення у живіт і хребет у бою під Пергою на Житомирщині. Симон Петлюра особисто наказав виділити 35 тисяч польських марок на її лікування, зазначивши, що то є «реалізація обов'язку держави і її влади до одної з кращих дочок її».

Вона і цього разу вистояла і повернулася до активного життя. На той час частини Армії УНР опинилися в таборах для інтернованих у Польщі. Христина Сушко повертається до своїх обов’язків дивізійної лікарки у таборі Щипіорно поблизу Каліша в ранзі санітарного поручника зі старшинством «з наданням права на дальнійше підвищення в рангах», як писалося в клопотанні генерал-хорунжого Миколи Янчевського перед Головним отаманом Військ УНР. Вона бере участь у «Спілці військових інвалідів у таборі інтернованих Щипіорно», а невдовзі її обирають Головою правління таборової Спілки інвалідів. Значною мірою її стараннями була відкрита «Хата інваліда», розрахована на 60 місць.

Але поранення та табірні умови негативно вплинули на здоров’я – Христині знову почали відмовляти ноги. Вона лікується у Варшаві, потім переїжджає з дітьми до Італії, Франції. Закінчує медичне навчання в Римі, у Франції започатковує власну лікарську практику. Підтримує активні зв'язки з українським емігрантським та ветеранським середовищем у Європі, у 1932 році знайомиться з лідером ОУН Євгеном Коновальцем. Її шляхи з Романом Сушком на той час розійшлися – в 1925 році вони офіційно розлучилися.

В часи Другої світової війни є спогади, що з 1945 по 1950 роки Христина Сушко працювала в американській окупаційній зоні Німеччини, очоливши лікарське обслуговування у таборах для переміщених осіб у Мангаймі, Вюрцбурзі, Ляйпгаймі, Діллінгені і Гюнцбурзі, де у переважній більшості перебували українці.

Останні роки прожила в Швейцарії. Померла 7 лютого 1967 року у Женеві.