1860 - народилася Софія Тобілевич, акторка, фольклористка

1860, 15 жовтня - народилася Софії Тобілевич, акторка, фольклористка, письменниця та перекладачка, дружина корифея українського театру Івана Тобілевича (Івана Карпенка-Карого).

Софія Тобілевич (1860 – 1953). Фото: library.kr.ua

У сім'ї Тобілевичів дуже любили Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», в якій Іван Тобілевич грав Назара, його дружина - Галю. Дітей подружжя назвало іменами героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвали Ориною - так звали героїню з поеми «Невольник». 
Софія Тобілевич (дівоче прізвище Дітковська) творчу кар’єру розпочала  співачкою у хорі Миколи Лисенка й Михайла Старицького. Виступала в колективах Кропивницького та Саксаганського. Згодом стала драматичною актрисою. У 1908 — 1916 вона працювала в театрі Миколи Садовського у Києві, у пореволюційний час — в Новому драматичному театрі ім. І. Франка. Її найголовніші ролі: Терпилиха («Наталка Полтавка»), Тетяна («Суєта»), Лимериха («Лимерівна»). 
«Вона могла польською транскрипцією відтворити українську мову», – саме так Микола Лисенко відрекомендував Софію Тобілевич польському фольклористу Чеславу Нейману. 1883-го чого вона організувала етнографічну експедицію з метою збору українського фольклору для серійних видань Краківської академії наук. Учасниками експедиції записали понад 300 пісень. Через рік у 8-му томі періодичного видання Антропологічної комісії Краківської академії наук «Збірник відомостей до вітчизняної антропології» (1884) з'явилися «Етнографічні матеріали з околиці Плискова Липовецького повіту. Зібрала З. Д. (тобто Зося Дітковська). Опрацював Ч.Нейман». Це був початок тривалої збиральницької роботи, що її Софія Тобілевич вела протягом життя. Згодом вона записала чимало зразків народної творчості в селі Кардашева, поблизу якого розташований хутір Надія, а в 1920-х — у містечку Погребищі (Поділля). Загальна географія записів набагато ширша: Чернігівщина, Полтавщина, Херсонщина, Київщина, Галичина. Увесь цей матеріал опубліковано у великому збірнику «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич» (1982). Вона допомагала чоловікові здійснити переспіви кількох польських драм. Переклала українською мовою «Весілля Фігаро» П’єра Бомарше,  «Зачароване коло» Карла Риделя, твори Генріха Сенкевича, арабські, перські, китайські, індійські, італійські народні казки з польських і французьких видань.
Найбільший її внесок в українську культуру – популяризація корифеїв українського театру у працях «Життя І. Тобілевича» (1945), «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади» (1947) та «Мої стежки і зустрічі» (1957).
Померла Софія Тобілевич 7 жовтня 1953-го у Києві.