1814 - народився Яків Головацький, етнограф, засновник "Руської трійці"

17 жовтня 1814 року – в селі Чепелі  (тепер Бродівського району Львівської області), в багатодітній родині місцевого греко-католицького священника народився народився Яків Головацький, у майбутньому етнограф, фольклорист, історик, педагог, один із учасників гуртка «Руська трійця», що поклала початок новій українській (руській, за тогочасною термінологією) літературі на Галичині.

Яків Головацький (1814 - 1888). Фото:  litopys.org.u

Його батько та дід походили з дрібної руської (галицької) шляхти. За сімейними переказами вони належали до герба Прус, який був родовим гербом польської, української, литовської, білоруської шляхти і в різні часи користуватися ним мали право близько 400 шляхетських родин.

Яків Головацький отримав престижну освіту. Він закінчив Генеральну (Духовну) семінарію у Львові. Завдяки високому рівню освіти, яку надавав заклад, його вихованці неодноразово займали першорядні духовні посади – владик, настоятелів монастирів, семінарій. 

В статусі вільного слухача вчився у Пештському (нині – Будапешт, Угорщина) університеті. У позанавчальний час Головацький знайомиться з представниками національних рухів Австрійської монархії. Серед друзів молодого пароха –  очільники слов’янофільської течії, збирачі пісенної старовини, Ян Коллар та Павел Шафарик. 

У 1833 році, познайомившись із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем, став фундатором напівлегального демократично-просвітницького та літературного угруповання «Руська трійця», члени якого ставили собі за мету «все життя працювати на користь народу і відродження руської народної словесності», тобто рідної української мови. Учасники групи поширювали в рукописах народні пісні, власні оригінальні твори, написані «руською» народною мовою та переклади, історичні та публіцистичні матеріали. Вони увійшли до заборонених цензурою збірок «Син Русі» та «Зоря», укладених «трійцею».

Обкладинка альманаху «Русалка Дністрова». Джерело uateka.com

Разом з колишніми сокурсниками з теологічного факультету Шашкевичем та Вагилевичем, у 1837-му Головацький видає «Русалку Дністровую». Цей альманах став першою пісенною збіркою галицького фольклору, написаною у фонетичний спосіб («як чую, так і пишу»). Тобто замість книж «ія» зазвучала жива народна мова. Цей альманах заклав основи нової української літератури на теренах Західної України. Саме Головацький домовлявся про друк альманаха в Угорщині. Сам він подав до «Русалки Дністрової» свій вірш «Два віночки», переклади сербських народних пісень «Три зозулі» і «Смерть минулих», фольклорні записи, а також деякі бібліографічні матеріали. 

Альманах вийшов накладом в 1000 примірників, 900 з них одержав у Львові Яків Головацький, а 100 було вислано до Відня. У Львові наклад альманаху відразу ж конфіскувала  поліція, а Головацький потрапив під церковний та поліцейський нагляд. 
В революційний час 1848-1849 років Яків Головацький долучився до створення перших українських наукових інституцій Галичини – Собору руських вчених та культурно-освітнього товариства «Галицько-руська матиця». Згодом очолив новостворену кафедру руської словесності у Львівському університеті.

Сприйняття тогочасної політичної ситуації знайшло відображення у німецькомовній статті Головацького «Становище русинів в Галиччині» (1846). Він звертає увагу на проблеми українського руху:

«Передовсім русинському народу бракує вправних вождів і керівників, центру й органічного зв’язку між окремими частинами; русинам, котрі називають себе освіченими, бракує необхідної суми моральної сили, компетенції, любові до вітчизни і самозречення. Народ розколотий, пригнічений і живе тихо без самосвідомості, а його вожді, денаціоналізовані та чужі йому, спокійно продовжують його в цьому сні заколисувати. Нарешті, згори спостерігають на цю ліниву стагнацію зовсім байдуже та відкидають непрямо, либонь, цього не усвідомлюючи, будь-який порух, що міг би цього сонька збудити».

Період 1850-1860-х став перехідним у поглядах Головацького. Революційні здобутки 1840-их років у вигляді місцевого політичного самоуправління були скасовані. Цісарським патентом 1861-го Австрійський уряд поновив співпрацю з польськими елітами (відновив роботу Галицький крайовий сейм). Посилилася політична, фінансова підтримка Російською імперією культурних та політичних рухів сусідніх слов’янських народів. Яків Головацький перетворився з «Тірольця Сходу» (так називали галичан за їхню лояльність до Габсбургів) на затятого москвофіла. Зміні світобачення сприяли особисті зв’язки Якова та його брата, Івана Головацького, з тогочасними політичними, культурними діячами Російської імперії, зокрема істориком Михайлом Погодіним, філософом Сильвестром Гогоцьким, урядовцем російського посольства у Відні Михайлом Раєвським.

У 1867-му Головацький з родиною емігрує до Російської імперії. Вочевидь його світоглядна позиція та москвофільські переконання вимагали сприятливіших умов для втілення. Його звільняють з Львівського університету, де він працював на посаді професора та завідувача кафедри української мови та літератури. Приводом до цього стала виголошена ним на Слов’янському з’їзді в Москві провокативна доповідь стосовно політичної та історичної єдності Галичини й монархії Романових. 

Він оселяється у Вільно. Тут колишній професор змінює конфесійну приналежність (переходить в православ’я) і стає головою місцевої археографічної комісії. В Москві видається остання масштабна праця Головацького – трьохтомне етнографічне дослідження «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878). За неї автор отримує Уваровську премію (500 рублів, золота медаль, особиста подяка Російського Імператора).

Помер Яків Головацький 13 травня 1888 року у Вільно.

«Не диво, що за 20 літ свого професорства Головацький нікого нічому не навчив, що ми не знаємо між галицько-руськими діячами ані одного, котрий би сказав про себе: «Я – ученик Головацького», -

писав про нього Іван Франко.