1930 - розстріляно Юрка Тютюнника, генерал-хорунжого Армії УНР

1930, 20 жовтня – у Москві розстріляно генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника.

Фото з кримінальної справи Юрія Тютюнника (1929). З фондів СБУ.Фото: tsn.ua

Тричі Юркові Тютюннику виносили смертний вирок. 12 грудня 1918-го розстріляти його наказав головнокомандувач добровольчими військами в Україні князь Олександр Долгоруков за участь в організації повстання проти гетьмана Павла Скоропадського.
На початку 1919-го смертний вирок Тютюннику пролунав у штабі Чорноморського коша військ Директорії УНР, проти якого він воював на чолі Правобережної Червоної армії, що налічувала лише 300 багнетів. Цю армію сформовано на початку 1919-го у Ржищеві під Києвом із селян, які підтримували більшовиків. Назву їй дав місцевий ревком - щоб страшніше звучала для ворогів.
Останній смертний вирок - виконаний - Тютюнникові винесла Колегія ОДПУ 3 грудня 1929 року за "контрреволюційну діяльність".
Військова діяльність Тютюнника розпочалась, відколи його 1913-го призвали до царської армії. За роки Національної революції Тютюнник із прапорщика російської армії виріс на одного з найвідоміших командирів українського війська.
На початку грудня 1919-го українська армія була затиснута на Волині між білогвардійцями, більшовиками й поляками. Вирішили переходити до партизанських методів боротьби. Тютюнника призначили помічником командувача Армії УНР і присвоїли звання генерал-хорунжого.
"Я любив спостерігати Юрка Тютюнника в бойовій атмосфері: в ньому було щось спортсменське. Боротьба була його стихія, а саме власне в масштабі партизанщини. Здібний до малої війни й у нормальних умовах", - пише в мемуарах генерал-полковник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко.
За участь у Першому Зимовому поході 19 жовтня 1920 року головний отаман Армії УНР Симон Петлюра нагородив Юрія Тютюнника орденом Залізного Хреста за №1. 
Після поразки Другого листопадового Зимового походу проти більшовиків  1921-го, Тютюнник перебрався до Румунії організовувати звідти антибільшовицьку боротьбу. "Юрусенька, любий, милий, приїзжай якнайшвидше, бо такий мене охоплює страшний сум, що трудно сказати, - писала чоловікові туди Віра Андріївна 24 квітня 1923-го. - Будь здоров, будь обережним від тих більшовицьких банд. Хай Бог тебе милує, цілуємо тебе - твої Віра, Оля і Галя".

Виписка з протоколу ОДПУ щодо розстрілу Юрка Тютюнника. Від 3 грудня 1929-го. Фото: gazeta.ua
 

Керівництво радянських спецслужб під особистим контролем тримало оперативну розробку "Справа №39". Мета - захопити генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Під виглядом повстанців агенти ДПУ пробралися до підпільної мережі, втягнули в оперативну гру людей із найближчого оточення Тютюнника. Вони й переконали генерал-хорунжого, що в УСРР існує всеукраїнський повстанський центр і закликали його очолити.
16 червня 1923-го під час переправи через річку Дністер, що була кордоном між Румунією й Україною, Юрія Тютюнника схопили. Під тиском ДПУ він написав листи-"покаяння", перевіз до Української СРР родину, передав чекістам особистий архів. Дав згоду на авторство пропагандистської брошури "З поляками проти Вкраїни" і зйомки у фільмі "ПКП" - "Пілсудський купив Петлюру".
Він уперше знімався в кіно, але швидко ввійшов у роль. Грав самого себе. "Всі розпитували про Петлюру, про Пілсудського, про Петлюрине оточення і т. п., - занотував Юрко Тютюнник у своєму записнику. - Намагаючись дати замість суцільного фільму якийсь вінігрет, я інформував акторів цілком правдиво, що, ясна річ, суперечило трактовці типів
12 лютого 1929-го Тютюнника викликали на допит у ДПУ. Звинуватили в "контрреволюційній діяльності" й арештували. 

Юрко Тютюнник (1925 рік). Кадр з фільму «Пілсудський купив Петлюру», який запустили в прокат 1926-го. В Радянській Україні Тютюнник знімався у кіно і зіграв самого себе. Завдання фільму Юрій Тютюнник охарактеризував так: "Оганьбити саму ідею боротьби за визволення України. Для того й було вибрано відповідний момент, а саме: використання Польщею української армії в боротьбі проти Росії. Зрозуміло, що в "освіт" і на думці не було виявити трагедію активнішої частини української нації. Їм потрібно було зганьбити, втоптати в бруд саму ідею визвольної боротьби. Зрадники, кар'єристи, йолопи, інтригани, алкоголіки, злочинці і наркомани – ось хто повинен був з'явитися перед масовим глядачем на екрані. Кіноапарат мав одіграти ролю довбні, що забиває осикового кілка в могилу нашої визвольної ідеї. Я погодився стати проти кіноапарата, який мав знищити моє моральне єство раз і назавжди. Я повинен був стати чорно-білою площиною на екрані. Сумбурна ілюзія замість дійсності".

Фото: www.istpravda.com.ua.
 

На допитах він не таївся зі своїми переконаннями. "Щодо національної політики Радвлади, то я вважаю, що національне питання остаточно не вирішене, але тенденції до вирішення маються, - записано з його слів у протоколі. - Практична політика Радвлади сприяє розвиткові української національної культури, але інтереси нації не обмежуються культурним розвитком. Виходячи з сучасного становища, треба сказати, що всяка інша форма влади матиме більше змоги дотримувати національний розвиток, ніж Радвлада… Незалежна Українська держава може бути тільки буржуазною. Бо радянська концепція усуває принцип незалежної державності".