1867 - народився Микола Біляшівський, мистецтвознавець, археолог.

1867, 24 жовтня – у родині священика в Умані народився Микола Біляшівський, мистецтвознавець, археолог, етнограф. Він був першим директором Київського  міського музею.

Микола Біляшівський (1867 – 1926). Фото: uk.wikipedia.org

Член редакції журналу “Киевская старина” та головний редактор “Археологической летописи Южной России”. Засновник та керівник Київського кустарного товариства (1906).
1906-го Біляшівського було обрано депутатом першої Державної думи Росії, в якій він став одним із ініціаторів створення “Українського клубу”. З квітня 1917 член Центральної Ради. У березні 1917 призначений комісаром з охорони пам`яток Київської губернії, з вересня цього ж року очолив відділ музеїв і охорони пам`яток Генерального секретаріату. Після 1919 стояв на чолі етнографічної секції відділу мистецтв Народного комісаріату освіти УРСР. Працював у Кабінеті українського мистецтва, Етнографічній комісії АН УРСР, Етнографічному товаристві України та ін.
Він підготував проект першого закону України про охорону пам`яток історії, культури і мистецтва (1918), склав програму створення національних і регіональних музеїв. Фундатор історико-краєзнавчого музею Волині в місті Городок Рівненської області (нині краєзнавчий музей). Один із засновників Київського товариства охорони пам`яток старовини та мистецтва (1910).

Микола Біляшівський (1867 – 1926). Фото: uk.wikipedia.org

Біляшівський обстежив та провів фотофіксацію пам`яток багатьох регіонів, брав участь у роботі комісії по виданню альбомів українських старожитностей. 
У 1917 році Микола Федотович був призначений комісаром по охороні пам’яток старовини в Києві, а в 1923 – він став дійсним членом Комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини при народному Комісаріаті освіти УРСР.
Біляшівський став почесним членом Української академії мистецтв, а у травні 1919 року – одним із перших дійсних членів кафедри археології Академії Наук УРСР.
Протягом життя вчений повідомив про п’ять тисяч цінних знахідок на Княжій горі, написав близько 300 статей, записав багато народних пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертепних драм тощо; уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок.
Помер у 1926 році.