103 українські емігрантські організації об'єдналися після вбивства Петлюри
Вбивство голови уряду Української народної республіки в екзилі Симона Петлюри у 1926 році в Парижі викликало занепокоєння й розгубленість української еміграції. Передусім були стурбовані діячі уряду УНР.
Чекісти вважали, що їхня акція увінчалася успіхом – українська еміграція деморалізована, розбита, наближається момент, коли та взагалі припинить своє існування.
Панахида за Головним отаманом військ УНР Симоном Петлюрою в 40-й день після вбивства, липень 1926 року. Українська станиця поблизу табору Каліша, Польща
"Смерть Петлюры произвела ошеломляющее впечатление на украинскую эмиграцию, - звітували співробітники радянської закордонної розвідки 8 липня 1926 року з Варшави. - Эмиграция, ненавидящая Петлюру, но все таки надеющаяся на него, как на вождя – националиста, совсем растерялась и пала духом. Благодаря этому началась полная агония украинской эмиграции в Калише - 500 человек – кадры украинской армии, разложение на полном ходу, что можно заключить из того, что самые горячие сторонники Петлюры и то решили выехать на Украину, а вражда среди генералов и УЦК доканчивает ее существование. Думают поддерживать настроение эмиграции искуственно, но все это проваливается".
Але з часом українська еміграція, навіть ті організації й постаті, що раніше були негативно налаштовані до Петлюри, почали об'єднуватися "над його домовиною" - 103 товариства. Це не залишилось непоміченим радянськими розвідниками за кордоном. Із Берліну 8 липня 1926-го повідомлялося: "Известие о смерти Петлюры вызвало среди украинской эмиграции большую тревогу. Покушение считается делом Москвы. То же думают и в правительственных кругах. В первый момент показалось, что эмиграция совершенно разбита и близится к полной ликвидации, однако после нескольких дней оказалось, что факт потери духовного вождя украинской эмиграции в полной мере выяснил положение так, что она после тяжелой потери, больше сплотилась".
Вже 10 червня 1926 році в Празі відбулись збори представників українських політичних партій та організацій в справі створення національно-політичного об'єднання. В той же час чекісти повідомляли, що 2 червня 1926 року в Львові минуло засідання Центрального комітету УНДО – Українського національно-демократичного об'єднання, найпопулярнішої політичної сили Галичини. Президент УНДО доктор Дмитро Левицький називав Петлюру великим сином української нації, мучеником святої ідеї самостійності рідної землі.
В чекістському донесенні за 12 липня 1926 року, вказано, що внаслідок смерті Симона Петлюри відбулося об'єднання Українського національного козачого товариства і Союзу боротьби за самостійну Україну: "Следствием смерти Петлюры явилось объединение всех эмигрантских украинских организаций за границей и безусловно УНКТ соединиться с Союзом борьбы за самостийну Украину. В этом направлении в Генеральном штабе проводится усиленная подготовка".
Водночас в суспільній свідомості ім'я Симона Петлюри стало перетворюватися на символ боротьби за незалежність України, а він сам на жертву в ім'я незалежності України. Синонім "петлюрівський" на означення українського національно-визвольного руху радянські спецслужби продовжували використовувати фактично до останніх днів існування СРСР. В донесенні радянської закордонної розвідки 25 червня 1926 року, під назвою "Петлюра", відзначалося: "Общее же впечатление таково: Петлюра отживший свое – герой. Он тихо умирал со своей карьерой и песня его уже была отпета. Это убийство возвело его в мученики за Украинскую самостийность".
Про похорон Симона Петлюри і об'єднання української еміграції довкола його світлої пам'яті нотував у своєму щоденнику Євген Чикаленко, відомий громадсько-політичний діяч: "Вчора О.Я. Шульгин, що був в останні часи начеб-то міністром закордонних справ при Петлюрі і який їздив до Парижу на похорон Петлюри, як делегат від української еміграції в чехах, зробив перед повнісінькою найбільшою авдіторією відчит про свою подорож до Парижу. Він оповів в подробицях про похорон Петлюри, про будущий процес судовий, на якому большевики думають очернити Петлюру і тим убити "Петлюрівщину" і заключив словами: "Але смерть Петлюри не уб'є самостійницького руху, на чолі якого стояв Петлюра, а навпаки підогріє його і таким чином ім'я мертвого Петлюри стане страшнішим для них, як ім'я живого і вони не досягнуть тих результатів, які думають досягти, організовуючи убивство Петлюри, а навпаки поглиблять, підсилять український рух державницький".
Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України оприлюднив на своєму сайті понад 5 тис. сторінок архівних документів. Серед них багато матеріалів всесоюзної та української закордонної розвідки за 1925-1932 роки. Вони стосуються української політичної еміграції в країнах Західної Європи: донесення агентури, спецповідомлення, інформаційні довідки, документи українських органів влади, громадських організацій та діячів.
Значна частина матеріалів стосується Голови Директорії та Головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри - повідомлення про вбивство, донесення про настрої серед української та російської еміграції, стеження за уенерівськими діячами, які брали участь в підготовці до судового процесу над вбивцею Самуїлом Шварцбардом. Є інформація про зміст документів, зібраних уенерівцями для судового процесу. Це дозволило адвокатам Шварцбарда підготувати стратегію захисту і зібрати контраргументи, які б сіяли сумніви у достовірності української версії. На основі даних розвідки готували відверті маніпуляції думкою присяжних-французів, котрі були мало обізнані з перебігом подій недавньої історії України.
Автор: Ярослав Файзулін, к.і.н., Український інститут національної пам’яті.
Фото: Ярослав Файзулін
Український інститут національної пам'яті проводить інформаційну кампанію, присвячену 140-річчю від дня народження Голови Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Військ і Флоту УНР Симона Петлюри.