Чекісти проводили антипетлюрівську кампанію у Європі
Члени Директорії УНР зі своїми співробітниками. Зліва на право: член Директорії Федір Швець, ад'ютант Голови Директорії Федір Крушинський, Голова Директорії Симон Петлюра, перекладач (прізвище невідоме), керуючий справами Директорії Микола Миронович
Вбивство Симона Петлюри у Парижі у травні 1926-го викликало занепокоєння в російсько-єврейських колах Франції. Вони переймалися якби ця подія не роздратувала французьку владу й не позначилася на їхньому становищі. Із перших днів говорилося, що цей злочин незрозумілий, як з погляду його давності, так і тому, що Петлюра особисто не був причетний до погромів. Однак згодом з'ясувалося, що вбивця Самуїл Шварцбард – французький підданий і це дещо збило напругу.
На захист Шварцабрда вииступило впливове єврейське лоббі – єврейські організації в Лондоні утворили Комітет допомоги Шварцбарду, котрий організував цілу низку публічних заходів в підтримку Шварцбарда, у т.ч. із залученням жертв єврейських погромів та відомих єврейських діячів. Єврейські організації провадили збірку коштів, а також ініціювали в європейській пресі потужну інформаційну кампанію з "відбілення" Шварцбарда – месник за кривди свого народу, добропорядний громадянин Франції, французький вояк і патріот, зразковий сім'янин, носій усіляких людських чеснот.
1 червня 1926 року авторитетний паризький часопис "Котідьєн" опублікував статтю відомого французького романіста й члена Ліги прав людини Франсіса Карко, наближеного до єврейських еміграційних кіл, в якій містилися звинувачення Симона Петлюри в єврейських погромах. В іншому чекістському донесенні повідомлялося, що "Группа еврейских волонтеров, принимавших участие в войне на французском фронте, во главе которой стоит Крукер, постановила добиться привлечения представителя этой группы, как свидетеля в деле Шварцборда, чтобы осветить личность Шварцборда с лучшей стороны, как честного товарища, хорошего солдата и стойкого националиста, которого до болезненности возмущали погромы петлюровцев".
Закиди в адресу Шварцбарда часто сприймалися єврейською громадою за спроби заперечення або ж виправдання погромів, насправді великої трагедії цього народу, упередженості щодо нього, тобто антисемітизму. Не було одностайності щодо акту Шварцбарда і в самих єврейських колах. Приміром, в липні 1926-го газета "Наша речь" повідомляла про інцидент, який трапився на зібранні єврейських літераторів, артистів й художників в Парижі. Обговорювалося питання як єврейська громадськість має реагувати на вбивство Петлюри. Один з присутніх наважився дорікнути Шварцбарду. У відповідь відомий єврейський письменник Шолом Аш заявив: "Я думал, что нахожусь среди порядочных людей, таких же как Шварцборд, но я ошибся, дай бог нам побольше таких людей как Шварцборд, тогда не будет места погромам" і спробував залишити зал зібрання.
22 липня 1926 року в Єврейському еміграційному клубі "Шолом Алейхем" мав виступити з лекцією про Симона Петлюру та єврейські погроми Ілля Черіковер, відомий єврейський журналіст, один із найбільш активних членів комітету захисту Шварцбарда. В його розпорядженні знаходився так зв. "погромний архів" - документи громадських і урядових організацій щодо єврейських погромів в Україні й Білорусі. Публіка очікувала на оприлюднення сенсаційних фактів. Черіковер інтригував, попередивши присутніх, у т.ч. журналістів, що все, що він говоритиме – таємниця і попросив зберегти її. А саме, що ще до війни Симон Петлюра переклав з російської драму Євгена Чірікова "Євреї", у передмові до якої тепло й співчутливо відгукувався про трагедію єврейського народу в Росії. Що Володимир Винниченко в одній зі своїх книг звинувачував Петлюру в організації єврейських погромів. Що витрати на ведення процесу зі сторони прихильників Петлюри покриватиме польський уряд. Лише останнє, та й то досить умовно, могло претендувати на сенсацію.
На хвилю звинувачень в адресу українських повстанців відреагував окремою статтею Нестор Махно. Апелював до єврейської спільноти, доводячи безпідставність закидів щодо власної участі в погромах. Стверджував, що тільки "дрібнобуржуазна петлюрівщина" могла учиняти погроми, але аж не він сам і не знайдеться жодного єврея, який би довів з документами в руках, що Махно учиняв погроми і що безпристрасний суд історії скаже своє слово. Незабаром в газеті, як переповідали чекісти, з'явилася відповідь єврейства: "Таким мелкотравчатым "Батьками" история не будет заниматься, а что "батько Нестор" переживает свою историю. Ему да завидно, что о нем "батько" никто не говорит и его забыли, а Петлюра стал героем дня и в заключении было написано "спите спокойно, батько Нестор", никто Вас не тронет, на таких батьков не стоит терять пуль таких Шварцбордов".
Дружина Симона Петлюри Ольга
Під впливом масштабної антипетлюрівської кампанії суспільні настрої у Франції й інших європейських країнах стали змінюватися не на користь уенерівців: ширилося переконання в безкарності Шварцбарда, а також, що на майбутньому судовому процесі судитимуть не вбивцю, а загиблого Симона Петлюру. "Генеральная Рада в Париже и УЦК в Варшаве ужасно обеспокоились мнением граждан Парижа, что Шварцбард без сомнения будет оправдан и, кроме того, документальные данные, собранные следователем не говорят в пользу Петлюры".
Очевидно під шалений тиск потрапили й перші особи Франції. Чекісти відзначали, що 5 липня 1926 року вдову Симона Петлюри Ольгу Петлюру відвідав Пті, особистий секретар екс-президента Франції Александра Мільєрана.
"Вдову Петлюры посетил Пти, личный секретарь Мильерана в понедельник 5 июля. Интересовался получить исчерпывающий ответ по поводу посещения в Киеве Петлюры депутатами евреев, которую Петлюра не принял. Вдова отрицала категорически этот факт, заявив, что она была в курсе всех дел мужа". В іншому чекістському донесенні зазначається, що Александр Мільєран наважився захищати Петлюру, однак під тиском своїх однопартійців відмовився від цієї ідеї. "Со слов Гусареско и Глейза я узнал, что в Париже будет суд за убийство Петлюры, но он будет носить характер суда над Петлюровщиной, а не над Шварцбордом. По газетным сведениям Мильеран взялся было защищать Петлюру, но после нападок на него со стороны своей партии отказался. Украинские студенты в Праге устроили сбор для "увековечения" памяти Петлюры.
Абсурдність ситуації, що склалася, досить тонко описана в "Листі російського монархіста", який розповсюджувався в Бессарабії сотником Міткевичем й був перехоплений чекістами. Його автор росіянин-монархіст, що всією душею ненавидів Петлюру, вважаючи його ворогом Росії і бажаючи йому смерті, але дивувався позиції єврейських організацій і французького суспільства. "Ювелир Шварцбурд, бывший русский еврей, давно уже натурализовавшийся во Франции, среди белого дня в Париже уб[ивает] проживавшего там в качестве частного лица Симона Петлюру, которого он до того в глаза не видел. И вот уже работает в Париже какой то еврейский Комитет, собирающийся доказывать, что Петлюра делал еврейские погромы. Уже нанят знаменитый адвокат для защиты убийцы, уже летят во все концы мира известия о том, что Шварцбурд – необыкновенная личность, наделенная всеми возможными добродетелями (скромный, добрый, честный, храбрый и т.д. и т.д.) и еще горячий французский патриот, герой великой войны, чуть ли не спаситель Франции в боях на Марне и под Верденом. Французским судьям остается только встретить его аплодисментами и выразить ему свою глубокую благодарность и уважение.
Донька Симона Петлюри Леся
Но оправданием убийства далеко не оправдываются цели и желания еврейского комитета. "Дело не Шварцбурда, – это будет суд над Петлюрою", – открыто говорят евреи и говорят это во всех концах мира и говорят это с первого же дня получения известия об убийстве. А у Шварцбурда, извольте ль видеть нет сообщников, он действовал один, за свой страх… Неужели это не страшно. Но это не все еще. "Суд над Петлюрой". То-есть вот какой суд: кем то произнесен приговор смертный над Петлюрой, этот приговор приведен в исполнение, а теперь будут судить не убийцу, а убитого и эта, только эта последняя часть суда "над Петлюрой" предоставлена французским судьям, – какая честь для них…".
Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України оприлюднив на своєму сайті понад 5 тис. сторінок архівних документів. Серед них багато матеріалів всесоюзної та української закордонної розвідки за 1925-1932 роки. Вони стосуються української політичної еміграції в країнах Західної Європи: донесення агентури, спецповідомлення, інформаційні довідки, документи українських органів влади, громадських організацій та діячів.
Значна частина матеріалів стосується Голови Директорії та Головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри - повідомлення про вбивство, донесення про настрої серед української та російської еміграції, стеження за уенерівськими діячами, які брали участь в підготовці до судового процесу над вбивцею Самуїлом Шварцбардом. Є інформація про зміст документів, зібраних уенерівцями для судового процесу. Це дозволило адвокатам Шварцбарда підготувати стратегію захисту і зібрати контраргументи, які б сіяли сумніви у достовірності української версії. На основі даних розвідки готували відверті маніпуляції думкою присяжних-французів, котрі були мало обізнані з перебігом подій недавньої історії України.