Матеріали проекту «Україна і Польща: сто років сусідства» у публікації Збруч. Сюжет 4

Сюжет четвертий: Динаміка бурхливого виру україно-польських відносин часто проходила лінією протистояння через долі окремих сімей, а інколи окремі постаті впливали на стосунки двох народів більше, ніж десятиліття переговорів та пошуків спільних точок дотику.

Атанасій, Варлаам і Лев Шептицькі. Варлаам Шептицький – єпископ у Львові; Атанасій Шептицький і Лев Шептицький – єпископи львівські, згодом – київські митрополити.

 

ШЕПТИЦЬКІ

 

Рід Шептицьких походив зі спольщеного галицького боярського роду.  У XVII–XVIII століттях він подарував Україні п’ять єпископів Української греко-католицької церкви. Атанасій та Лев Шептицькі були київськими митрополитами, будували кафедральний собор св. Юра у Львові, а їх скульптури прикрашають фасад храму.

Брати Шептицькі: сидять зліва направо – Леон, митрополит Андрей, Станіслав. Стоять Олександр і отець Климентій. 1939 року в Прилбичах працівники НКВС розстріляли Леона і його дружину; згодом у Катині загинув їхній син Анджей.

Дід митрополита Андрея по матері Александр Фредро – видатний польський письменник. З п'яти синів Івана та Софії Шептицьких Андрей та Климентій навернулися до релігії більшості українців-галичан – греко-католицизму. Андрей Шептицький став главою Української греко-католицької церкви (УГКЦ), здобув авторитет духовного лідера українців.  Він був єдиним представником Церкви в Європі, хто звернувся з листами до Папи Римського й особисто до Генріха Гімлера, протестуючи проти геноциду євреїв. У 2015 році Папа Франциск зробив перший крок до беатифікації Андрея Шептицького – проголосив його праведним.

«Доручивши генералу дивізії Станіславу Шептицькому командувати військами, що діють у Литві та Білорусі, я висловлюю йому за його службу начальника Генерального штабу свою найвищу вдячність та визнання. Його мудра, сповнена ініціатив та енергії праця заклала основи будівництва польської армії, яка творилася в умовах, в яких не організовувалась жодна армія  – з нічого і в момент війни майже на всіх фронтах.

У молоді лави польської армії він зміг влити почуття незламної підпорядкованості та честі, оскільки сам він був виразником цих воїнських чеснот, служачи відповідно до цих головних засад, присвячуючи цьому й свої особисті інтереси».

Юзеф Пілсудський – Глава Держави і Верховний Головнокомандувач.

Варшава, 29 березня 1919 року.

Андрей та Климентій Шептицькі були послами Галицького сейму та Віденського парламенту. Климентій став архімандритом монахів Студійського уставу УГКЦ, беатифікований за порятунок євреїв у роки Голокосту, визнаний «Праведником народів світу». Репресований сталінським режимом після знищення УГКЦ.

 

Родина Шептицьких біля маєтку, Прилбичі, 1911 рік.

 

Їхній брат Станіслав став видатним військовим генералом, дипломатом, політиком, міністром оборони Польщі. У 1914 році українські діячі запросили його стати комендантом українських січових стрільців, але це не вдалося реалізувати. Станіслав Шептицький став першим комендантом польських легіонів при австрійському війську, а на посту міністра оборони (червень-грудень 1923 року) запровадив сучасне свято польського війська.

Попри різний свідомий вибір національної ідентичності, п’ятеро братів Шептицьких підтримували щирі й теплі стосунки як за життя батьків, так і після їхньої смерті.

Анна Валентинович та Лех Валенса на мітингу в Ґданську. Серпень 1980 року.

 

ВАЛЕНТИНОВИЧ/СУЩУК

 

Легенда польської опозиційної організації «Солідарність» Анна Валентинович та її брат по матері Іван Сущук, засуджений за співпрацю з УПА, є ще одним прикладом того, як складні історичні колізії ділили родини.

Передова зварювальниця Ґданської корабельні Анна Любчик. 1952 рік.  

Майбутня лідерка «Солідарності» народилася 15 серпня 1929 року біля села Сінне на Рівненщині в багатодітній протестантській родині Назара та Пріськи Любчиків. Після приходу в 1939 році радянської влади їх розкуркулили, і малолітня Анна змушена була йти прислугою у заможну родину. У 1943 році родина господаря виїжджає до Польщі, забравши з собою Анну. Спочатку вони мешкали поблизу Варшави, згодом переїхали до Ґданська. З 1950 року Анна почала працювати на Ґданській корабельні. У 1978 році вона стала однією зі співзасновниць Вільних профспілок.

Анкета арештованого у 1944 році Івана Сущука (з матеріалів його кримінальної справи). Для детального перегляду клацніть на зображення

«Як добровольцю УПА мені було доручено навчати воєнній справі молодь, яка також була в УПА, що я й робив. (...) Так, в цьому я був впевнений, що радянської влади не буде, Україна буде самостійною”.

Протокол допиту Івана Сущука 19 березня 1944 р.

8 серпня 1980 року, за 5 місяців до пенсії, Анну в дисциплінарному порядку звільнили з роботи. Це спричинило страйк, під час якого постала «Солідарність». У 1981 році співробітники служби безпеки намагалися Анну отруїти. Її тричі заарештовували, а під час арештів перевіряли родину.

Аудієнція у Ватикані Папи Івана-Павла ІІ з лідерами «Солідарності». 1981 рік. Анна Валентинович розповідає про подарунки, котрі привезла з собою делегація, якій дозволили перетнути «залізну завісу».

У 1996 році несподівано знайшлася її велика родина в Україні, з якою вона до смерті утримувала близький контакт. Брат по матері Анни Валентинович Іван Сущук у 1944 році був засуджений до 15 років каторги за співпрацю з УПА і висланий до Сибіру. У 2009 році Анна Валентинович приїжджала в Україну на його похорон. Сама вона трагічно загинула у квітні 2010 року в авіакатастрофі під Смоленськом на борту президентського літака.

 

Фото з вітальним написом польською та українською мовами від Анни Валентинович брату Василеві Любчику. 3 грудня 1996 року.

 

ПІЛЕЦЬКИЙ/ФРАНКО

 

Віра Франко та інші внуки Івана Франка на відкритті пам’ятника видатному дідусеві.

«Подвійним» жертвам як комуністичного, так і нацистського режимів довелося пройти через пекло в’язниць і концтаборів СРСР та Третього Райху. Вижити пощастило не всім.

Молода українка Віра Франко, онучка Івана Франка, та визначний польський військовий Вітольд Пілецький каралися в нацистських, а згодом і в радянських таборах.

Віра Франко – після в’язниць і концтаборів.

Равенсбрюк, в’язниця в Києві на Короленка, 33, Бутирка й Воркута – таким був майже 12-річний шлях тортур для Віри. На момент першого арешту дівчині виповнилося вісімнадцять. Висунуті їй звинувачення від нацистів, а згодом і комуністів, були вигаданими фальшивками.

 

«Майже чотири роки, прожиті мною у Равенсбрюку, тому жіночому Бухенвальді, залишили незагоєні рани на моєму тілі, а ще більше в душі. Молодою дівчиною, котра тільки що ступила на шлях самостійного життя, яке, здавалося мені, стелиться перед мною, що одержала освіту, знала кілька іноземних мов, якій місце в суспільстві забезпечив авторитет діда і праця батька, педагога, ученого, журналіста, українського громадського діяча, я раптом опинилась у фашистській тюрмі з політичним звинуваченням, яке хоч і не підтверджувалось моїми діями, зате зосереджувалось на моєму родоводі, що й був єдиним свідченням проти мене».

Віра Франко. Спогади.

 

Польський офіцер Вітольд Пілецький добровільно зголосився на ув’язнення у концтаборі Аушвіц для проведення розвідувальної операції. З вересня 1940 року до моменту своєї втечі з концтабору наприкінці квітня 1943-го він добровільно пройшов через складні випробування. «На виході я мав на кілька зубів менше, ніж на момент мого прибуття туди, а також поламану грудину, тож я заплатив дуже невелику ціну за перебування в тому санаторії», – так підбивав підсумки свого перебування у таборі. 1947 року ротмістра Пілецького ув’язнила польська комуністична влада як «агента іноземної розвідки». Присудом був смертний вирок. 25 вересня 1947 року вирок було виконано.

 

Вітольд Пілецький з дружиною Марією й сином Анджеєм. Острув Мазовецька, 1933 р.

 

Стоять зліва направо: Ян Редзей, Вітольд Пілецький, Едвард Чішельський – втікачі з Аушвіца перед будинком родини Серафінських. Новий Вісьнич. 1943 р. Під час перебування в Аушвіці Пілецький створив підпільний Союз військової організації для «підтримки духу ув’язнених» та передавання новин назовні.

 

Матеріали проекту Українського інституту національної пам’яті “Україна та Польща: 100 років сусідства”. Автори: історики Володимир В'ятрович, Ярослав Файзулін, Вікторія Яременко, Сергій Рябенко, Максим Майоров, Любов Крупник, Віталій Бака, картограф Дмитро Вортман.

Джерело: zbruch