Нова книга про Андрія Лівицького

12 квітня 2019 року виповнюється 140 років від дня народження Андрія Лівицького –  члена Української Центральної Ради і ЦК Селянської спілки, прем’єр-міністра Уряду УНР, голови Директорії УНР та Головного отамана військ УНР, Президента УНР в екзилі.

До 140-річчя видатного українського державного і громадсько-політичного діяча, правника, співробітник Українського інституту національної пам'яті, к.і.н. Ярослав Файзулін підготував видання “Андрій Лівицький. Листування (1919-1953 роки)”. До книги увійшли 306 листів Андрія Лівицького та його кореспондентів. Зокрема й відомих українських діячів – Симона Петлюри, Ісаака Мазепи, Олександра Шульгина, Івана Огієнка, Іларіона Косенка, Миколи Шумицького, Яна Токаржевського-Карашевича, Володимира Кедровського й інших. Всі ці листи були розпорошені по фондах багатьох архівних установ і збиралися упорядником буквально по крупинках.

Представники української політичної еміграції, ймовірно 1920-ті рр. Фото зберігалося серед документів радянської закордонної розвідки

При підготовці збірника використано документи із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України, Державного архіву Полтавської області, Української бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі, Музею Української революції 1917-1921 років. Окремим розділом в книзі вміщені листи Андрія Лівицького перехоплені радянською закордонною розвідкою, а відтак збереглися в російському перекладі. Всі вони зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України - дотепер однієї з найбільш закритих архівних установ України. Для того, щоб надати виданню узагальнювальний характер і певну вичерпність, принаймні відомих епістоляріїв станом на сьогодні, до нього включені не тільки неопубліковані листи Андрія Лівицького, але й ті, що вже друкувалися як в діаспорі, так і в незалежній Україні.

Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР Андрій Лівицький. 24 серпня 1937 р.

Абсолютна більшість листів вміщених у виданні, вперше вводяться до наукового обігу й є унікальним історичним джерелом для вивчення історії українського державотворення та національно-визвольного руху, геополітичних трансформацій в країнах Центрально-Східної Європи. Зокрема проливають світло не лише на життя і діяльність одного із найвизначніших українських державних і громадсько-політичних діячів, але й містять чимало інформації про Українську революцію 1917-1921 років, діяльність Державного Центру УНР в екзилі та збереження традиції державотворення, відносини Уряду УНР із західноєвропейськими урядами, становище української політичної еміграції в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Франції, суспільно-політичне життя в УСРР і діяльність радянських органів держбезпеки.

Упорядник збірника Ярослав Файзулін відзначає: “Незважаючи на вагоме місце і роль Андрія Лівицького в українській історії, в Україні дотепер не має жодного наукового дослідження монографічного рівня, присвяченого його життю та діяльності. Власне цим виданням ми сподіваємося хоча б до певної міри заповнити цю прогалину в українській історіографії”.

До Вашої уваги тексти окремих листів Андрія Лівицького, що увійшли до збірника.

№ 1

Лист Андрія Лівицького

до Михайла Тишкевича

27 квітня 1920 року

Вельмишановний пане графе.

Ще один етап в історії боротьби за нашу державність пройдено. Ми заключили з Польщею договір, по якому Польща визнає нашу незалежність і Наш Уряд на чолі з Головним Отаманом Петлюрою. По договору границі між Польщею і Україною окреслені так, як в декларації 2 грудня. Подробиці переговорів і майбутні перспективи перекажу Вам особисто в середині травня. Згідно директивам нашого Правительства я маю бути у Відні, куди буду просити пп. Послів сильніших Держав Європи. Буду просити прибути до Відня Вас, п. Марголіна, Василька, Порша, Славінського, Антоновича і Мацієвича. Взагалі кажучи, доведення до бажаного кінця наших переговорів є великою перемогою Польської Демократії над Польською реакцією. В той час, як польські реакційні кола бажали миру з Совітською Росією і поділу України між Польщею і Росією, демократія польська на чолі з п. Пилсудським уперто і послідовно прагнула порозуміння польських і українських народів як рівних з рівними. А в негативних рисах договору винна не демократія польська, а вплив польських імперіалістів, яким не міг не числитись п. Пилсудський. Завтра має бути оголошено акт визнання, а в ближчих днях сподіваємось акту амністії і зміну режиму в Східній Галичині. Пишу Вам в вагоні, їдучи до Кам’янця для участі в роботі по відновленню нашого центрального державного апарату. Хай судить Нас історія, Ми з радістю приймемо вирок, навіть жорстокий вирок, аби він був винесений вільним українським народом в Незалежній Українській Державі.

Сподіваюсь, що факт заключення Польсько-Українського договору вплине на відношення до нашої державної ідеї в державах Антанти і допоможе Вам в Вашій тяжкій праці. Прошу дуже напружити всю енергію, аби визнанням Нас у Варшаві наступило визнання України всім світом.

Коли можливо притягти до праці п. Галіна і Лисенко, а п. Шумицького командируйте до Нас на Україну.

Прошу віднестись з повним і безумовним довір’ям до п. полковника Данильчука.

27 квітня 1920 р.

З побажанням всього найкращого.

Оригінал підписав міністр А. Лівицький.

З оригіналом згідно. Директор Департаменту Багриновський.

П. голові Української дипломатичної Місії в Парижі.

Дипломатичний паспорт громадянина Української Народної Республіки Гордія Нянчура. 3 березня 1920 р. Підписаний Міністром закордонних справ УНР Андрієм Лівицьким

****

№ 2

Лист Андрія Лівицького

до Дмитра Антоновича

18 серпня 1922 року

[1922 р.] 18/VIII

Високоповажний Дмитро Володимировичу.

Одержав я з Тарнова листа від В.В. про Ваше бажання перевезти родину до Польщі. Щоби це зреалізувати, необхідні деякі інформації. Щоби прискорити справу, пишу з Варшави не до В.В., а до Вас безпосередньо. Справа дуже таємна. Щоб її посунути наперед, треба обов’язково мати фотографії Вашої дружини і дітей, а також відомости про імена, вік, фізичний стан (якого росту, які очі, який волос, які особливі відзнаки і т. ін.). Коли у Вас при собі нема фотографій, то хай Ваш небож по пам’яті намалює і сфотографує. Коли це все буде виконано, то мені обіцяли мої знайомі, що справу можна полагодити в спосіб офіційний. Доведеться тільки зробити з В. родини «репатріантів», які ніби повертаються до Польщі. Дуже радий буду допомогти Вам в цій справі, а розрахунки зробимо потім.

Торік, перебуваючи у Відні, хотів бачитись з Вами, щоб з’ясувати деякі непорозуміння і відновити наше давнє знайомство. Був у Вас, але на жаль не застав Вас дома.

Прошу писати мені по такій адресі: «Warszawa. Hotel Ewropejski №325. W.P. A. Lukaszewiczu dla A.L.»

З щирою повагою А. Лівицький.

Моя дружина щиро Вас вітає.

****

№ 3

Лист Андрія Лівицького

до Ольги Петлюри

24 липня 1929 року

Високоповажна Ольго Опанасівно.

Дозвольте, разом з привітанням з днем Вашого Янгола, висловити наше сердечне співчуття з приводу Вашої несподіваної хворости. Віримо, що хворість переборете і, після систематичного лікування в добрій санаторії, будете знову здоровою, бадьорою та енергійною.

Сподіваюсь, що Ніна Михайлівна вже приїхала і скрасить Вам неприємні дні примусового перебування в ліжку. Зразу ж рвалася до Вас і Олена Іванівна, та не змогла відразу кинути своїх хворих в їхньому шпиталі. Але в близькому часі О. І-на хоче таки їхати, щоб настояти на приміщенні Вас у добрій санаторії. І дружина моя не побоїться далекої дороги, коли б сподівалась, що присутність її буде для Вас приємною та корисною.

Був я знову в Празі, брав участь у ріжних нарадах, бачив багато давніх знайомих. Був у Сірополків, бачив усю родину, яка приймала мене, як рідного. Ледве вирвався, так богато тем було для розмови.

Бачив Садовських і здивувався, коли на свої очі побачив майже дорослу дівчину – Лялю. Незле виглядають Словінські. «Популярною» стала наша внучка: всі розпитували про неї, а дехто навіть знає дещо про її вдачу. Тепер вона розлучилася не тільки з «дідею», а навіть з «мамою», бо виїхала на літо з своїми батьками до Косова, де має зав’язати близше знайомство з старим дідом П.І. Холодним. Але дружина не може перенести розлуки і рветься також до Косова… Тільки ми з Колею залишимось в місті, бо не можемо вирватись. Хотів прикласти для Вас фотографію внучки на руках з тією «лялею», яку Ви привезли з Парижа, та фотографія тільки в одному примірнику. Прикладаю натомість … в гуцульському каптанчику: вона тут вийшла дуже гарно.

Вибачте, що так довго пишу про внучку, це така моя «слабість», що й на політичних нарадах про неї часом згадую.

Бажаємо якнайшвидче видужати і тоді колись або ми прискочимо до Франції, або Вас будемо просити до себе.

З глибокою повагою А. Лівицький.

11-24/VII 29 р.

Від щирого серця бажаю Вам, дорога Ольга Опанасовна, якнайскорше поправитись і встати з ліжка. Всі Ваші добрі знайомі дуже були стурбовані Вашою хворістю, хотіли їхати на поміч бідній Лесі і Олена Івановна і я, та по нараді вирішили, що для Вас буде найприємнішою помічницею Ніна Михайлівна.

Коля і я шлем Вам і Лесі наші запевнення в наших найщиріших до Вас почуттях.

М. Лівіцька.

Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький. Ймовірно 1947-1949 рр.

****

№ 4

Лист Андрія Лівицького

до В’ячеслава Прокоповича

11 жовтня 1935 року

11/X.35.

Дорогий В’ячеславе Кост-чу.

Ваша мовчанка починає мене вже турбувати. У мене знову трагічні особисті переживання в зв’язку з інформаціями з України. Загрожує розстріл моєму єдиному братові, а Ви знаєте, що це для мене значить. Знову здоров’я пропаде, як після смертей матері й сестри.

Проте мушу мучитися й іншими справами, в першу чергу «Орденом Св. Юра». Прикро мені дуже, що Ток-кі безперечно відіграли в тій справі провокаційну ролю на мою адресу.

Вони пустили чутки (для привадження), ніби я з Сал. належимо до тієї авантюри, за кулісами якої стояла незрима, але виразна б-ка рука.

Ще раз б-ки використали бідолашного «президента» і дегенеративного «монархіста».

Але ж головним провокатором був Никитюк, тому й пишу особисто до       О. Я-ча. Нема сумнівів, що і в б-бі між 2 Ш., Никитюк відігравав свідомо-провокаційну ролю. Прошу листа мого до О.Я. прочитати і передати йому. Не можу писати на його адресу, з огляду на «оточення».

Всього найліпшого.

Ваш А. Лівицький

Лідери уенерівської течії української політичної еміграції Ісаак Мазепа, Андрій Лівицький, Михайло Омелянович-Павленко. 1947-1948 рр.

****

№ 5

Копія листа Андрія Лівицького

до Яна Токаржевського-Карашевича

25 травня 1926 року

Иностранное Отделение

Г.П.У. Украины

Из сводки №___

Материал № 2303

От ИНО ОГПУ

Первоисточник Берлин

Степень достовер.___

Когда отослан матер. 23/6

Когда получен ___

Копии переданы:

1) д. №7

2) СО

3) 5 гр.

4)

№ дела 2а стран___

Нач. ИНО [Підпис]

Пом. НАЧ. ИНО [Підпис]

8/VII 1926 г.

№ 522/ИНО

Письмо Левицкого Токаржевскому в Париж от 25 мая 1926 года.

По установлении нормальных отношений я и г-н ген. Сальский посетили начальника французской военной миссии генерала Дюпон. Целью нашего визита было устроить через генерала Дюпон свидания с английским послом.

В беседе мы сообщили ген. Дюпон, что по нашей информаций с Украины в военном совете красной армии рассматривался вопрос вооруженного конфликта с Польшей. Большевики полагают, что такой конфликт неминуем, поэтому сразу после Варшавского переворота поставили этот вопрос в военном совете.

Сейчас в этом направлении идет большая подготовка. Правительство УНР с своей стороны приняло меры для противодействия акции большевиков. По мнению генерале Дюпона, большевики не устоят против силы польской армии. Он верит в то, что как Франция возлагает свои надежды на своего наилучшего союзника Польшу и считает Пилсудского своим большим приятелем, так и Украина может быть уверенной в помощи Польши и Франции в своих стремлениях к самостоятельности.

На свидании у английского посла г. Молера мы подняли вопрос помощи Англии для Украины в борьбе против большевиков. Он заявил, что по этому вопросу у него есть инструкции правительства, и что он будет поддерживать контакт с нашим центром. В данный момент однако политическое положение требует его усиленного внимания, но сейчас же после урегулирования взаимоотношений он сможет посвятить больше внимания украинским делам…

Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький (зліва), Михайло Омелянович-Павленко та Борис Мартос серед комбатантів-запорожців. Ймовірно 1947-1948 рр.

****

№ 6

Копія листа Яна Токаржевського-Карашевича

до Андрія Лівицького

23 липня 1926 року

Сов. Секретно.

Перевод с немецкого.

Газета «Абенд» от 18/IIIи 19/III-27 г.

«У.Н.Р.» (Украинская Нар. Республика)

Мининдел

№ 369

Сов. Секретно.

Париж 23/VII-26 г

Г-ну Председателю Директории УНР.

С целью точного осведомления Вас о предпринятых нашей делегацией у англичан шагах, я должен сообщить, что переговоры в ближайшем будущем приведут к конкретному результату.

Мы получаем теперь материальную поддержку в размере 1000 фунтов стерлингов. Намечается поддержка нашей эмиграции и содействие антибольшевистской пропаганде.

В настоящее время обсуждается вопрос о нашей деятельности на Украине. С этой целью будут предоставлены крупные суммы, которые, однако, к сожалению, не поступят в ближайшем времени в наше распоряжение. По мнению англичан, активное выступление с нашей стороны на Украине возможно только тогда, когда Англия и союзные державы будут надлежащим образом подготовлены и лишь тогда, когда подойдет подходящий момент. Государства, заинтересованные в антибольшевистском выступлении, переживают экономический и финансовый кризис, ввиду чего приходится на некоторое время отложить осуществление планов Англии и Франции. Последние глубоко убеждены в том, что СССР угрожает тяжелый финансовый и экономический кризис. Такой именно момент будет подходящим в смысле использования в целях антибольшевистской пропаганды.

На соглашение между Францией и СССР рассчитывать не приходится. Раковский уехал в Москву и возможно, что он больше не вернется. В настоящее время в Париже собрались представители английских, американских и германских финансовых кругов.

Это совещание имеет целью устранить финансовый кризис во Франции и, главным образом, стабилизацию французской валюты. Интересно отметить, что английские и американские финансисты обсуждают также вопрос о предоставлении кредитов CССP.

Упомянутые придерживаются той точки зрения, что государства, предоставляющие кредит СССР не могут рассчитывать на получение такового от правительств Англии и Америки.

Согласно сообщения из достоверных источников, одновременно с принятием мер с целью стабилизирования европейском валюты, английские и американские финансисты подготовляют финансовую и экономическую блокаду против СССР.

Мининдел УНР Токаржевский (подпись).

****

Могила Андрія та Марії Лівицьких на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі