Голова УІНП Антон Дробович долучився до зустрічі ОБСЄ з доповіддю про відповідальність росіян за війну в Україні

26–27 червня 2023 року у Відні відбулася третя Додаткова зустріч ОБСЄ (Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі) з питань людського виміру.

У фокусі була роль громадських організацій у промоції та захисті толерантності й боротьбі з дискримінацією, оцінка ефективності їхніх зусиль та обговорення, які інструменти їм для цього потрібні.

У дискусії взяв участь онлайн голова Українського інституту національної памʼяті Антон Дробович. Він долучився до обговорення з передової російсько-української війни, щоб наголосити, що європейське прагнення до толерантності й недискримінації не повинно перетворюватися на толерування агресії, тиранії та воєнних злочинів. Нижче публікуємо тези з його доповіді.

• Популізм, безвідповідальність і релятивізм світу постправди розмивають фокус і починають закликати нас толерувати неприйнятне – агресію, тиранію, воєнні злочини. Це дискредитує суть ідеї толерантності, яка базується на глибокій емпатії та повазі до іншого. Різні люди можуть мати різні погляди, різні походження й віру, різні культуру та мову – і це потрібно поважати. Але ніхто не має права нападати на інших, руйнувати їхню країну, знищувати їхній спосіб життя під прикриттям толерантності до власної культури, мови чи унікальності.
• Власне, немає нічого фундаментально нового у цій [російській – ред.] людиноненависницькій системі зверхності й реваншизму – те ж знецінення менших сусідніх народів, що й у фашистів; та ж віра у право будувати «русский мир» загарбницьким шляхом, що й у нацистів; ті ж геноцидні практики зачистки земель від носіїв інших ідентичностей, що й у воєнних злочинців колишньої Югославії.
• Ми часто чуємо, що не всі росіяни винні, що тисячі людей втекли з Росії і що навіть десь там існує опозиція. Й це частково правда. Але конфлікт і протистояння виникають у тих численних випадках, коли російські ліберали-втікачі або борці з путінським режимом намагаються уникнути відповідальності або відмовчуються. Коли скромні демонстрації, в яких бере участь 1% населення Росії, видаються за національний опір. Коли близько 70% росіян публічно підтримують дії Путіна, але їх усіх намагаються назвати «заручниками режиму». Коли українців, які втекли від бомб і геноциду, ставлять в один ряд з росіянами, які не захотіли боротися за демократію в своїй країні і виїхали жити в країни, де демократію побудував хтось інший, але при цьому продовжують бажати Росії перемоги, – це огидно.
• Якщо людина завуальовано демонструє речі, які суперечать базовим людським цінностям і правам людини, або послідовно уникає морального засудження тероризму, шовінізму, агресивних воєн і вбивць, які є представниками її спільноти, і при цьому виступає від її імені, то це не можна толерувати.

Також Антон Дробович звернув увагу учасників зустрічі на наслідки мовчання і бездіяльності щодо зла.