15 вересня в США у віці 65 років після тривалої хвороби помер відомий американський історик Марк фон Гаґен. Про це повідомили соцмережі. «Помер Марк фон Гаґен, блискучий історик, великий друг України й багатьох українських науковців. Я знав його 27 років. Захоплювався його науковими здобутками, а ще більше – його мужністю в боротьбі зі страшною хворобою. Він протримався довго й зробив іще багато. Спочивай з миром, Марку», - написав у «Фейсбуці» науковець Володимир Кулик.
Марк фон Гаґен походив з родини кадрового американського військовика. Навчався в Джоржтаунському університеті, в Університеті Індіани в Блумінгтоні та в Стенфордському університеті. Після відвідання в 1975—1976 роках СРСР в рамках програми обмінів із Ленінградським університетом захопився історією Росії. Пізніше глибше почав вивчати історію України та Євразії.
«Спершу я не розцінював Радянський Союз як імперію, а Росію розумів як національну державу в становленні. Мені довелося опрацювати багато ліберально-кадетської державоцентриської історіографії, витратити багато часу й енергії, щоб стати дружнім до Росії і зрозуміти її. Але я також витратив багато часу, щоб стати дружнім до України, щоб могти бачити українську перспективу краще, за інших істориків Росії. Цей процес я назвав внутрішньою деколонізацією. Мої зусилля були спрямовані на те, щоб побачити в Росії імперію, яка постійно намагається замаскуватися – видати себе за щось краще, чим вона насправді не є. І я гадаю, це той процес, котрий мали пройти українці, які жили за часів СРСР. Хоча також і ті, які мешкали в США та ходили до православної церкви. Всі вони мали пройти шлях до свідомого українця. Є історії про «як я став свідомим українцем», про себе ж я кажу «як я став свідомим україністом», - зізнавався він в одному з інтерв’ю.
У 1985 року здобув ступінь PhD з історії та гуманітарних наук у Стенфордському університеті. Викладав у Стенфордському, Єльському, Колумбійському університетах, у Вільному університеті Берліна, а також у Вищій школі соціальних наук у Парижі. Був асоційованим директором та директором Інституту Гаррімана (1989 — 2001 рр.).
Відома стаття Марка фон Гаґена «Чи має Україна історію?», опублікована в 1995 році в журналі Slavic Review, спричинила широку наукову дискусію щодо презентації української історії в європейській та світовій гуманітаристиці. «Для нас, українських істориків, Марк буде пам′ятатися, перш за все, своїми дослідженнями з історії української революції. У них він доводив, у першу чергу російським і російськоцентричним історикам, що українську революцію треба відрізняти від революції російської. Нам же, українським історикам, він постійно показував, як можна і треба дивитися на цю революцію по-іншому», - відгукнулася на його смерть редакція міжнародного інтелектуального часопису «Україна модерна».
У 2002–2005 роках Марк фон Гаґен очолював Міжнародну асоціацію україністів. Був членом видавничої ради журналів Ab Imperio та «Критика». Неодноразово виступав на наукових конференціях в Україні.
«Це надзвичайно велика втрата для світової україністики. Марк фон Гаґен відіграв важливу роль в українській історіографії у переломний момент її входження у світовий історіографічний простір, після десятиліть радянського домінування.
З одного боку, він допоміг ввести українські теми у репертуар досліджень своїх колег-істориків радянської доби на Заході. З іншого боку, як людина добре обізнана з новими напрямами світової історіографії, він зміг запропонувати надзвичайно продуктивні напрямки розвитку українській історії у її взаємозв'язку зі світовою історичною наукою.
Мені не відомий інший науковець неукраїнського походження, який би займався українською історіографією настільки різнопланово і мав би на неї такий потужний інтелектуальний вплив як Марк фон Гаґен», – зазначив у коментарі «Історичній правді» професор, директор Гарвардського українського наукового інституту Сергій Плохій.
У 2003 році The New York Times доручили Марку фон Гаґену дослідити роль Дюранті в приховуванні геноциду в Україні. Після аналізу історичних фактів фон Гаґен закликав скасувати Пулітцерівську премію Дюранті, зауваживши пресі, що «заради репутації The New York Times вони повинні забрати нагороду».