Це подкаст про те, як ми памʼятаємо нашу історію. Він розповідає, які проєкти українці створюють, щоб зберігати памʼять про своє минуле і краще розуміти себе.
Ведучі подкасту Ігор Кромф і Вікторія Скуба у кожен випуск запрошують людей, чий досвід роботи з історією і памʼяттю може бути корисним.
Подкаст є проєктом Українського інституту національної памʼяті за підтримки Медіацентру Україна. Технічним партнером подкасту є агенція RMA.
Слухати на різних подкастингових платформах і YouTube
Памʼятаєте, як у перші дні повномасштабного вторгнення соліст «Бумбоксу» Андрій Хливнюк заспівав «Ой, у лузі червона калина»? А хто знає, що ця пісня родом із Першої світової війни? Як і, до речі, сумно відома після Революції гідності «Плине кача»…
Пісні – не єдиний спадок Першої світової, який ми здебільшого не асоціюємо з тією війною та участю в ній українців.
Внаслідок першого глобального конфлікту в історії людства в нашому побуті зʼявились чай у пакетиках, одяг на блискавці і навіть веганські сосиски. Велика частина меморіальної культури, зокрема тієї, яку ми засвоїли у спотвореному радянському варіанті, як от вічний вогонь і памʼятник невідомому солдату, теж походять із Першої світової війни. Врешті-решт всеохопна мобілізація суспільства вперше відбувається тоді ж.
Перша світова війна розпочалася 110 років тому. Західна історіографія датує її початок 28-м липня, коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії після вбивства австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда і його дружини Софії сербським націоналістом Гаврилом Принципом у Сараєво. В українських підручниках початком світової війни вважається 1 серпня, коли у конфлікт вступили Німеччина та Російська імперія.
Через Україну проходив Східний фронт. Українці воювали не лише на Східному фронті та не лише в арміях Австро-Угорщини і Російської імперії, до яких тоді входила більшість України. Є вражаючі історії вихідців з України, які служили у канадських та австралійських і новозеландських підрозділах армії Британської імперії, брали участь у кампаніях у різних частинах земної кулі.
Про все це (і не тільки) говоримо у подкасті (На)памʼять з істориком, дослідником Першої світової війни Іваном Стичинським.
Саморобна іграшка, земля з парку в Луганську, татові військові рукавиці, ключі від квартири, куди неможливо повернутися, – все це артефакти Музею воєнного дитинства в Києві. Їх до колекції передали діти, чиї історії записала команда музею.
Київський Музей воєнного дитинства є частиною міжнародного проєкту, започаткованого в Боснії та Герцеговині у 2017 році. Українська команда працює з 2018-го і за цей час записала близько 500 інтервʼю з дітьми з України. Місія музею в тому, щоб діти, у чиє життя увірвалася російсько-українська війна, самі могли розповісти свої історії. Щоб голоси дітей і явище воєнного дитинства були частиною розповіді про цю війну.
Директорка Музею воєнного дитинства в Києві Світлана Осіпчук стала гостею сьомого випуску подкасту (На)памʼять. З розмови з нею ви дізнаєтеся:
За два роки українські митці створили величезну кількість робіт, які є хронікою повномасштабної війни.
Щоб зберегти ці твори, команда мистецтвознавців з громадської організації «Музей сучасного мистецтва» створила Архів мистецтва воєнного стану. Це велика база онлайн, яка містить тисячі робіт, створених українськими митцями і мисткинями після 24 лютого 2022 року. За її допомогою можна відстежити буквально по днях, що відбувалося в українському суспільстві під час повномасштабної війни, через реакції на події українських художників і художниць.
У подкасті (На)памʼять співкоординаторка Архіву мистецтва воєнного стану, мистецтвознавиця Галина Глеба розповідає, чим архів корисний кожному і як роботи митців документують війну та допомагають відрефлексувати пережите.
Говоримо з виконувачкою обовʼязків генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Лесею Гасиджак:
Якими були ідентичність українців та їхнє ставлення до незалежної держави у момент проголошення Україною незалежності в 1991-му? Як ми змінилися за 32 роки? Що вплинуло на ці зміни?
Про це говоримо з директором Інституту соціології Національної академії наук України Євгеном Головахою.
Третій випуск присвячений темі колонізації та історії півдня України.
Українці були лише тими, кого колонізували, чи й самі брали участь у колонізаційних процесах? Як на нас вплинула різна, але тривала взаємодія з народами, що населяли степову частину сучасної України і Крим? Як нам осмислювати колонізацію та її значення на тлі деколонізаційних трендів у світі й Україні?
Своєю точкою зору на ці питання поділився історик, сходознавець і тюрколог Олександр Галенко. Він очолював Інститут сходознавства Національної академії наук, згодом – Центр дослідження цивілізацій Причорномор’я в Інституті історії України НАНУ. Зараз – викладає в українських вишах, перекладає з турецько-османської мови.
Гість другого випуску – військовий історик Василь Павлов, який працював над ребрендингом ЗСУ. Він керує експертною групою внутрішніх комунікацій у Міністерстві оборони України.
З подкасту ви дізнаєтеся більше, як змінювалося українське військо, що таке мілітарна історія України, які міфи – популярні, але вже на нас не працюють, чому реконструктори по всьому світу намагаються осягнути мілітарну культуру ЗСУ, який світовий досвід може бути корисним для нас.
У першому випуску – розмова з головою Українського інституту національної памʼяті Антоном Дробовичем.
У подкасті говоримо про больові точки історичної памʼяті українців, подолання колоніальної спадщини та повʼязані з цим виклики, памʼять про сучасну російсько-українську війну та Національне військове меморіальне кладовище.