Міністр народної освіти Овксентій Корчак-Чепурківський
Овксентій Корчак-Чепурківський – лікар-гігієніст, епідеміолог, міністр народного здоров’я Української Народної Республіки, фундатор соціальної гігієни та організації охорони здоров’я як науки і предмета викладання у вищій медичній школі.
У часи Української держави в 1918 році поставив завдання, яке й сьогодні не втрачає актуальності: “Утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання”. Він чітко окреслив умови, за яких можливе виконання цього завдання – утворення власних наукових медичних установ, запозичення наукових і практичних надбань усього цивілізованого світу, створення гармонійної системи наукових досліджень щодо санітарного стану в Україні та умов санітарного життя і розвитку.
О. Корчак-Чепурківський дослідив закономірності виникнення і перебігу епідемій залежно від часу, місця, санітарного стану території, міграційних процесів тощо. Встановив залежність показників захворювань інфекційними та іншими хворобами й смертності від соціально-економічних, культурних та політичних умов життя.
Народився Овксентій Корчак-Чепурківський 28 лютого 1857 року у місті Костянтинограді на Полтавщині (нині – Красноград Харківської області) у сім'ї парафіяльного дяка. У 1873 році, закінчивши Полтавську духовну семінарію, вступив до природничого відділу фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. У 1878-му за участь у політичному студентському русі був виключений з університету. Через рік поновив навчання на медичному факультеті Харківського університету, який успішно закінчив у 1883 році.
Свою роботу Овксентій Корчак-Чепурківський розпочав у рідному повіті як земський лікар. Здобув добру славу фахівця, який впроваджував санітарно-профілактичний напрям для запобігання хворобам. Тож у 1889 році його призначають санітарним лікарем Херсонської губернії. Земська медицина була оригінальною організацією медичної допомоги і не мала аналогів у світі. Її основою була загальна доступність, що взяла на “озброєння” радянська охорона здоров’я, а потім – і національні служби охорони здоров’я різних країн. Саме земська медицина започаткувала доступний і безоплатний принцип надання медичної допомоги сільському населенню.
О.Корчак-Чепурківський уперше запропонував використовувати відомості про народження та смерть не з лікарняних джерел, а з метричних книг православних приходів. Це дозволило сформувати методологію моніторингу народжуваності, смертності, захворюваності населення і стало важливою складовою соціальної медицини.
У 33 роки Овксентій Корчак-Чепурківський написав першу наукову роботу про стан лікарської допомоги і народного здоров’я. Дослідження набуло популярності і в 1891 році його запрошують до Кишинева на посаду завідувача Губернського санітарного бюро. Тут він повною мірою проявив талант земського лікаря та науковця, організатора профілактичної медицини: уживав заходів щодо попередження тифу, дифтерії, холери, аналізував захворюваність та смертність, встановлював причини їх високого рівня. У той же час він став активним членом Пироговського лікарського товариства, виступав на його з’їздах в Москві, Києві, писав історію земської медицини в Бессарабії.
У своїй фундаментальній праці “Материалы для изучения эпидемий дифтерии (эпидемиологии) в России” на величезному статистичному матеріалі довів періодичність епідемій дифтерії та їх залежність від інших дитячих інфекційних хвороб. Він переконував, що тільки завдяки профілактиці буде збережено здоров’я народу і у 1898 році, базуючись на даних наукової праці, захистив докторську дисертацію.
У 1899 році вченого запросили у Київ, де він зайняв посаду санітарного лікаря Київської міської самоуправи, а з 1904 року став завідуючим санітарним відділом Київської міської управи.
У 1905 році О.Корчак-Чепурківський виступив на засіданні київського Товариства лікарів із програмною доповіддю, де майстерно показав відсталість санітарних умов життя народу і закликав “дослідити причини стану здоров’я (населення) і вказати шляхи для досягнення свого ідеалу …” довівши, що хвороби, інвалідність та смертність зростають зі зменшенням добробуту населення. Ймовірно, у 1907 році за цю критику з політичних міркувань його було звільнено з посади.
Санітарна організація медицини Києва втратила свого лідера, натомість Київський університет, Політехнічний та Комерційний інститути отримали блискучого викладача, чудового лектора, який захоплював студентську молодь сміливими ідеями щодо організації громадської медицини. Особливе місце в його роботі посіли питання санітарної статистики “як одного з методів, що сприяє виходу гігієни на шлях поглибленого вивчення проблем громадської медицини”. До курсу санітарної статистики він включив також окремі питання соціальної гігієни.
Цікаво, що викладання таких курсів у Києві, як і в Петербурзі (1908) та Москві (1910), проводилося у непрофільних вищих навчальних закладах. У Києві його викладали в 1906-1913 роках у Комерційному інституті. 3 1909 року О. Корчак-Чепурківський читав громадську гігієну у Київському політехнічному інституті майбутнім інженерам.
Завдяки О. Корчак-Чепурківському у Києві, вперше в усій Російській імперії, було започатковане не тільки викладання гігієни, але і формування цілої науки, включаючи галузі професійної гігієни, залізничної гігієни, гігієну виховання, гігієну харчування тощо.
Під час Першої світової війни він працював військовим лікарем, а згодом очолював медично-санітарну службу 8-ї армії, яка діяла на Південно-західному фронті під командуванням генерала О.О.Брусилова.
Українська революція 1917 року надихнула О.Корчак-Чепурківського стати організатором нової системи медичної освіти та охорони здоров’я. У статті “Наші завдання часу”, яку було надруковано в заснованому ним часописі “Українські медичні вісті” 15 січня 1918 року він зазначив: “На Україні почалося нове життя. Медичний персонал, завжди близький до народу, з’єднаний з ним одним бажанням – захистити його здоров’я від хвороб і допомагати народові в боротьбі з ними, не може не відгукнутися на нові, світової вартості події, які зачепили й наше громадянство. Вкупі з народом і ми, лікарі, й інший медичний персонал повинні взяти участь у творенні нового життя”.
У 1918 році, за доби Гетьманату, була створена Українська академія наук, а також Український державний університет. Деканом медичного факультету та завідувачем кафедри гігієни було обрано О.Корчак-Чепурківського. Окрім педагогічної та наукової діяльності, він активно займався створенням нової системи охорони здоров’я. У травні 1918 року О.Корчак-Чепурківський очолив санітарний департамент нового Міністерства народного здоров’я і державного опікування.
За часів Директорії він короткий час був міністром, намагався зробити профілактику головним напрямом в охороні народного здоров’я, займався популяризацією наукових знань, написав працю “Їжа та здоров'я людини”, в котрій висвітлив важливі питання гігієни та здоров'я.
7 березня 1921 року був обраний академіком Української академії наук.
В Академії наук О. Корчак-Чепурківський організував і очолив кафедру народного здоров’я, на яку остаточно перейшов у 1923 році. Головним завданням кафедри було наукове вивчення характеру, масштабів і причин виникнення хвороб і смертності, розроблення української медичної термінології. Відсутність приміщення і штатних працівників не давала повною мірою розгорнути роботу протягом перших п'яти років існування кафедри.
О. Корчак-Чепурківський розробив першу в Україні номенклатуру хвороб, що стала провісником сучасної міжнародної класифікації хвороб (МКХ). У передмові наголосив, що вона “починала собою серію публікацій матеріалів, що стосуються української статистичної та економічної термінології”; спільно з М. Галиним уклав перший російсько-український медичний словник.
У 1928–1934 роках О. Корчак-Чепурківський був вченим секретарем Академії наук. Написав праці з історії земської медицини, епідеміології та профілактики інфекційних захворювань; демографії і санітарної статистики, був редактором медичних журналів, рецензентом численних робіт і дисертацій, активно займався громадською діяльністю, був одним з ініціаторів створення Всеукраїнського лікарського товариства.
У 1933 році влада звинуватила його в антирадянських настроях, але О.Корчак-Чепурківський ігнорував ці закиди, натомість розширював коло наукових інтересів. Він вивчав умови праці шахтарів в Донбасі, у віці понад 70 років спускався в шахту, щоб отримати уявлення про умови праці.
У травні 1934 року рішенням Політбюро ЦК КЛ(б)У за підписом С.В.Косіора О.Корчак-Чепурківського було звільнено з посади секретаря Всеукраїнської академії наук, а кафедру, яку він очолював, об’єднали з Інститутом демографії. Остаточно зламати науковця радянська влада вирішила через переслідування його сина – Юрія. Професор С.Каган, учень О.Корчак-Чепурківського, якому він свого часу передав кафедру соціальної гігієни Київського медичного інституту, виступив із різкою критикою наукових праць з демографії Юрія Корчак-Чепурківського. Ці дослідження були виконані під безпосереднім керівництвом батька, тож С.Каган критикував не стільки сина, скільки самого О.Корчак-Чепурківського.
Приводом стала пропозиція молодого ученого вивчати відмінність смертності не тільки сільського і міського населення, але й за національною ознакою. С.Каган в статті “Класовий зміст “наукової продукції” Ю.Корчак-Чепурківського” писав: “...Корчак-Чепурківський – фахівець ще з буржуазним світоглядом, з системою фашистських поглядів…”. У 1937 році цього було цілком достатньо, щоб репресувати демографа, і лише через 20 років він повернувся із заслання.
Овксентій Корчак-Чепурківський протягом 1934 – 1938 років працював завідувачем відділу Інституту демографії та санітарної статистики, а з 1938-го по 1941 рік був консультантом в Інституті клінічної фізіології АН УРСР. Його наукові праці тоді не публікувалися. Помер вчений майже у повному забутті 27 листопада 1947 року в місті Києві, де й похований.
Читайте про вченого та лікаря у матеріалах:
Оксентій Корчак-Чепурківський – постать на тлі медичної науки
Державотворча діяльність О. В. Корчака-Чепурківського в санітарно-епідеміологічній службі України
Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (трагічна доля вченого)
Академік О.В. Корчак-Чепурківський