Десять слів про Євгена Сверстюка

90 років тому в невеличкому селі Сільце на Волині народився Євген Олександрович Сверстюк. У майбутньому – поет, філософ, перекладач,  дисидент. А тоді – просто п’ята дитина в родині, найменшенький. «Скільки сягає пам’ять, завжди було ясно, що старші будуть господарювати, а найменший «піде вчитись», –  згадував він пізніше.

Євген Сверстюк вчився у Львівському університеті, потім була аспірантура Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України. Вчителював, працював в «Українському ботанічному журналі» під керівництвом брата Миколи Зерова Дмитра Костьовича. У 1965 році в Одеському університеті захистив дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.

Утім, головна наука радянського виживання – пристосуванства до влади – була непритаманна безкомпромісній натурі Сверстюка. У 1964 році, коли в Державній публічній бібліотеці Академії наук України було спалено відділ україністики, суспільство сколихнув гострий памфлет «З приводу процесу над Погружальським», який сотнями примірників поширився самвидавом. Автором був Євген Сверстюк, хоча КГБ так і не змогло цього довести. Пізніше не менший резонанс мала його книга «Собор у риштованні», видана 1970 року в Парижі.

Цього було достатньо, щоб у 1972, на хвилі масових арештів українських дисидентів, його арештували (за садистською традицією КГБ, до Сверстюка з першим обшуком прийшли якраз напередодні дня народження), а після цього «гуманний радянський суд» призначив йому максимально можливе за 62 статтею («За антирадянську агітацію і пропаганду») покарання – 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

Повернувшись, Євген Сверстюк не полишив мрію про відродження України. Він став одним із засновників Українського культурологічного клубу, довгий час очолював українське відділення Міжнародного ПЕН-клубу, разом з іншими моральними авторитетами увійшов до ініціативної групи 1 грудня.

З Любомиром Гузарем на брифінгу ініціативної групи "1 грудня"

Його важко було назвати борцем – він рідко з’являвся на високих трибунах, більше – серед людей, де можна було поговорити віч-на-віч, достукатися до серця. Швидше, він був невтомним трудівником на ниві українського духу. «Сверстюк у 80+ був підірваний дядько. Він міг сісти в авто «через півгодини» і проїхати 500 км. Він витримував графік міжнародних зустрічей високого рівня із тихою усмішкою людини, яка мала у житті справжні випробування. Міг піднятися на 320 сходинок на купол Собору Святого Петра. Говорити про конституційні акти з барикад. Жартувати про Сибір, коли холодно. Жартувати про себе. Говорити правду. Мислити глобально. Бачити стратегію. Мотивувати. Діяти всупереч. Писати пронизливо. Любити квіти і насолоджуватися вином. Міг піти на передній край. І стояти там до кінця», - так відгукнулася про нього волонтер групи «1 грудня» Ярина Ясиневич.

До 90-річчя від дня народження Євгена Сверстюка луцьке видавництво «Терен» видало книгу його щоденникових записів «Вічна туга за справжнім». Ми теж пропонуємо ще раз дослухатися до слів Євгена Олександровича, подивитися на цю постать крізь призму речей, які були визначальними в його житті.

ВІРА

Віра в Бога і християнство було основою його життя. Читав і вивчав релігійну літературу. З 1991 року був незмінним редактором православної газети «Наша віра». Був активним прихожанином Української Автокефальної православної церкви.

23 роки Євген Сверстюк був редактором газети "Наша віра"

«У ранньому дитинстві я був хворобливим. У нас казали: нездалим. 1932 року втратив зір. Тоді, в серпні, батьки завезли мене до шпиталю в Сокаль. Лікар після огляду сказав, що зір уже годі відновити. Певне, тієї миті я став дорослим. Мені відкрилася безодня пітьми. Врятували мене не медики. У селі Матеві була баба Химка, яка змовляла. Щоранку вона приходила до мене (був у селі впродовж двох тижнів), проказувала молитви й прикладала до очей лезо ножа. Коли я вертався в Сільце, вже був зрячим. Досі дякую тій сільській жінці-знахарці… І Всевишньому… Передовсім. Ще в дитинстві відкрилася мені абсолютна присутність Бога».

«У мене була активна віра в Бога. А віра – то завжди найбільша сила. Я створював довкола себе відповідне моральне середовище в лагері. Причому це було об’єднання людей часом різної віри, і вони були ближчі між собою, ніж люди одної національності».

УКРАЇНА

У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби. Його зброєю було Слово. І за нього таки відсидів 12 років концтаборів. Його боротьба тривала і в часи, коли незалежність була проголошена – потрібно було навчити українців бути вільними, бути українцями. Дата 1 грудня для Сверстюка знакова – це день всенародного волевиявлення за незалежність – те, про що мріяв, це Ініціативна група «Перше грудня», створена в 20-ту річницю проголошення незалежності для пробудження народу до активної державотворчості, це – за Божим волінням – дата смерті Євгена Сверстюка: і в цей день, згадуючи його – завжди говоримо про Україну.

«Це треба прийняти так, як прийняли інші країни, які боролися за незалежність і вибороли її в період після Першої світової війни. І це є головне. То була справді боротьба за незалежність, то була боротьба, полита кров’ю. Ну, хто виграв, хто програв – це інше питання. У нас ця боротьба була табуйована, пам’ять про неї була затоптана й заборонена, і через те ми прийняли чисто умовну дату, ненаповнену належним змістом. Наша дата нормальна – це проголошення Четвертого Універсалу (22 січня 1918р. - ред.)»

«Є щасливі нації. Для них відступництво та національна зрада — просто випадок патології, що реєструється в клініці, але не фіксується в історії. Для нас цілими століттями дорога зради пахла коритом, мундиром, золотом, а дорога вірності – кров'ю».

ШІСТДЕСЯТНИКИ

Він був останнім із «Drei S». На Заході німецькою мовою колись вийшла під такою назвою книжка віршів Стуса, Світличного і Сверстюка. У той час Іван Світличний був на засланні разом із дружиною Льолею в Алтайському краї, Василь Стус був у Матросово на Колимі, а Євген Сверстюк – в Бурятії, в східному Сибіру. Сверстюк вважав, що його обов’язком є продовжити справу своїх побратимів, які не дочекалися незалежності України, і робив це з «потрійною» енергією.

Початок шістдесятництва. Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Іван Драч, Іван Світличний, Ліна Костенко, Євген Сверстюк у Спілці письменників України (Київ, 1963)

«Легенди не вмирають. Ті одважні, що в 60-ті роки будили дух і чинили опір комуністичній змові, десь у підсвідомості берегли ту легенду. Ті, що з Західної України, пам’ятали мову і пісню повстанського краю. Ті, що зі Східної, були стривожені легендою. І це зрівнювало погляди хлопців зі Львова, з Волині і з Донеччини. А мрія про оживлення України і максималізм національної незалежності леліялися на дні душі».

«На чому тримається рівень суспільства? Мабуть на плечах попередніх поколінь. Але кожне покоління відповідальне за той рівень: воно може підіймати, може опустити. Мені здається, рівень опускається, якщо нема кому підіймати. Інертно опускається».

УЧИТЕЛЬ

Він починав свій трудовий шлях як Учитель. І залишився ним протягом всього життя. Він мав численні зустрічі з молоддю. Дорослим нагадував про важливість родинного виховання дітей. Кожному знаходив мудре слово поради, підтримки чи життєвого прикладу. Євген Сверстюк досі для багатьох є Учителем.

"Мовний майдан". 2012. Праворуч - Герой Небесної Сотні Олександр Капінос

«Дитину треба внутрішньо пробудити, засвітити її. А засвітити може той, хто сам світиться. В цьому і полягає таємниця педагогічного впливу на особу».

«Особистість народжується в муках і піднімається ціною максимальних зусиль. Коли перестає підійматися, то опускається. Нині бачимо навколо людей, що опускаються. Вони запалюються на мить примарного успіху. Достаток – це мрія пересічності».

ПРАВДА

Євген Сверстюк ніколи не служив політикам і не вихваляв влади. Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Йому ніщо й ніколи не заважало бути відвертим у своїх оцінках.

Похорон В'ячеслава Чорновола. 1999 р. У білій куртці - Євген Сверстюк

«Сказати істину – це обов’язок перед людством і культурний світ завжди буде вдячний тим, хто всупереч політичним вигодам, розголошує факти про злочини проти людства»

СВОБОДА

«…За видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…» Євген Сверстюк у 2008 році нагороджений Орденом Свободи згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка.

«Свободу не можна подарувати, в неволі жити легше, рабам легше жити. Зовсім не випадково пташка повертається до клітки. А незалежність, передовсім для громадян вільних, для громадян мужніх, які хочуть зреалізуватися, які хочуть наповнити простір смислом. Керована свобода не може бути підпорядкована. Свободу здобувають зусиллями кожного дня, енергією, духом кожного дня».

«Свобода вибору – завжди те, що може собі дозволити характер».

ТВОРЧІСТЬ

Він жодного дня не прожив, як він казав «без рядка». Це була його духовна потреба осмислювати і писати. Євген Сверстюк є автором книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську.

«Поезія, як вітражі церковних вікон – темні, похмурі й невиразні, коли на них дивитися з ринкового майдану, але коли увійти всередину цієї святині – усе спалахує живими барвами».

ГІДНІСТЬ

Євген Сверстюк був філософом. Він умів сказати те, що важко описати словами, він умів відчути так, як відчували пророки. Він пояснював, що таке гідність для українців.

Євген Сверстюк з дружиною Валерією на Майдані. Революція Гідності

«Без гідності нема особи. Без самоповаги нема суспільства. Без законів і принципів нема держави. Найбільша катастрофа для нації — мати керівників, які торгують її нерозмінними багатствами — честю й славою. Сором — то страшне поняття з біблійних часів, то гірше за поразку. Там, зокрема, обіцяно соромом покрити голови тих, хто чинить зло і приниження».

«Що не кажіть, а незалежність країни передбачає громадян незалежних і гідних. Гідність підкаже, як діяти для відродження доброго імені України. Комуністична система виховала тип лукавого раба, який функціонує в умовах страху і контролю, але не діє в умовах свободи за покликом сумління і серця».

ВОЛИНЬ

Сверстюк завжди любив Волинь. Попри те, що доля закидала його в різні краї, він, поки мав сили й можливості, приїздив на свою малу батьківщину. До останнього подиху він цікавився ЧИМ живе Волинь і запитував про настрої волинян у різні часи. Він завжди знаходив можливість показати світові найкращих, на його думку, волинян – поетів Василя Слапчука і Андрія Криштальського, бандерівця, одного з керівників Норильського повстання у ГУЛАГу Степана Семенюка, співака і громадського діяча Олександра Положинського.

Удома. 2011 рік

«…В 60-ті роки я був дуже заангажований на Волині. Я мав у 60-ті роки виступи перед учителями Волині, за які можна було вже тоді садити. Це були дуже ризиковані кроки. Скільки я там лекцій про Василя Симоненка прочитав учителям! Надія Забужко завжди запрошувала й організовувала аудиторію в педінституті. Кримінальна справа на мене саме тоді закручувалася».

ШЕВЧЕНКО

Сверстюк постійно звертався до творчості Тараса Шевченка. Для нього це було духовною особистою потребою і водночас обов’язком довести всім довкола, що Шевченко цікавий, актуальний і дуже потрібний щодня і кожному українцю.

 «Тарас Шевченко був і є з’явою в Україні незвичайною. Він якимсь дивом знав те, чого сучасники не знали. Він світив світлом світу іншого. І те світло стало Словом українського Кобзаря. Позачасовий смисл його слова відчували і сучасники. Але кожне покоління брало на міру своїх потреб і сил. Кожна епоха адаптувала Шевченка до себе. Страшна епоха використовувала його слово безбожно. Наша епоха занепаду духовних вартостей Тараса Шевченка не чує. Але завжди є спадкоємці, споріднені духом…»

Підготували Леся Бондарук та Наталка Позняк-Хоменко