До 95-річчя Левка Лукʼяненка відбувся вечір памʼяті борця за незалежність
24 серпня Левку Лукʼяненку виповнилося б 95 років. Він з 1950-х відстоював незалежність України, за що радянська влада двічі засуджувала його на багаторічні терміни увʼязнення. У 1991-му Левко Лукʼяненко став співавтором ухваленого 24 серпня Акта проголошення незалежності України.
На вечорі памʼяті, який відбувся 25 серпня в Інформаційно-виставковому центрі Національного музею Революції Гідності з ініціативи Українського інституту національної памʼяті, зібралися ті, хто добре знав Лукʼяненка, – рідні, соратники та дослідники його життя і боротьби. Кожен поділився своїми спогадами про нього. Усі разом озвучені думки і спогади розкрили різні грані непересічної особистості Левка Лукʼяненка.
Українську незалежність не можна уявити без постаті Левка Лукʼяненка, сказав заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак, відкриваючи вечір:
«Сьогодні можна почути, що в 1991 році незалежність дісталася легко, але це не так. Сьогодні ми продовжуємо боротьбу, яку вели покоління до нас. І завдяки тому, що стоїмо на їхніх плечах, можемо дотягтися до горла російського імперіалізму і придушити його».
Левко Лукʼяненко говорив сам про себе, що він узяв прапор боротьби за незалежність із рук Української повстанської армії та ніс його все життя, як складно не було та яку ціну не довелося за це заплатити.
Як юрист, він апелював до радянської Конституції, яка гарантувала республікам вільний вихід зі складу Радянського Союзу, і став сполучною ланкою між збройною боротьбою УПА та поколінням шістдесятників і дисидентів наступних десятиліть. У 1976 році, щойно відбувши свій перший 15-літній термін увʼязнення, він погодився виступити співорганізатором Української Гельсінської групи – організації, яка відкрито боролася проти порушень прав людини у Радянському Союзі. Наслідком цього стало друге увʼязнення.
Присутні на вечорі памʼяті згадували різні періоди та деталі з життя Левка Лукʼяненка, наголошували на його принциповості і здатності надихати інших.
Участь узяли:
- дружина Надія Лукʼяненко,
- члени Української Гельсінської групи, учасники боротьби за незалежність, політвʼязні комуністичного режиму Олесь Шевченко та Йосип Зісельс,
- історик, дослідник дисидентського руху Вахтанг Кіпіані,
- завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська,
- історикиня, заступниця Генерального директора Національного музею Революції Гідності з наукової роботи Катерина Романова,
- журналістка, авторка книги «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» Віра Курико,
- заступник голови ГО «Ветеранське об’єднання Українська Гельсінська спілка» Олександр Ткачук,
- військовослужбовець, член правління Молодіжного клубу «Джура» Сергій Неділько.
Модерувала розмову співробітниця відділу популяризаційної роботи Українського інституту національної памʼяті Наталія Слобожаніна.
Повний запис вечора можна переглянути на ютуб-каналі Українського інституту національної памʼяті.
Також Вахтанг Кіпіані звернув увагу на те, що Левко Лукʼяненко залишив по собі 13 томів праць, у яких зафіксував не тільки своє життя, а боротьбу цілого покоління. Він заохотив усіх читати ці праці й таким чином відкривати для себе Левка Лукʼяненка без посередників. Учасники вечора неодноразово говорили, що Лукʼяненко був у чомусь складною, проте однозначно масштабною постаттю. Необовʼязково погоджуватися з усіма його ідеями, але в час, коли ми продовжуємо відстоювати незалежність, кожен може взяти собі щось із його життєвого шляху, вибору та вчинків як приклад і натхнення.
Вечір памʼяті організували Український інститут національної пам’яті, Національний музей Революції Гідності, Музей шістдесятництва, ГО «Ветеранське об’єднання Українська Гельсінська спілка».
Детально про Левка Лукʼяненка можна прочитати тут.
Фото Національного музею Революції Гідності, автор Богдан Пошивайло