Місія історика в сучасних умовах. У Києві стартував дводенний форум
У сучасному світі все більшої ваги набувають інформаційні війни, де маніпуляція фактами та трактуваннями тих чи інших історичних подій – один із головних інструментів. Особливо це видно на прикладі сучасної Росії, яка значні ресурси витрачає на поширення ідеології «русского мира» і, зокрема, реставрації та підживлення радянських міфів та дискредитації проукраїнських позицій в історичному дискурсі.
Якою має бути роль істориків у цих умовах? Як боротися з історичними міфами? І що ми взагалі знаємо про нашу історію? Відповідь на ці та інші запитання намагалися знайти учасники Форуму «Історик і Кліо в академічному, публічному та медійному просторах», який 5 червня розпочав роботу в Національному заповіднику «Софія Київська».
Форум викликав надзвичайний інтерес. У перший день роботи в ньому взяли участь близько 140 науковців з різних міст України та з-за кордону, серед яких і провідні українські вчені-історики Сергій Плохій, Станіслав Кульчицький, Ігор Гирич, Олександр Мотиль, Іван Патриляк тощо, а також відомі журналісти та громадські діячі.
Форум був присвячений ювілеям трьох визначних українських вчених-істориків: 100-річчю з дня народження Омеляна Пріцака, Івана Лисяка-Рудницького та 120-річчю з дня народження Олександра Оглоблина. «Для нас ці ювілеї – добра нагода поговорити не лише про їхній науковий доробок, але і їхню активну громадську роботу. І навіть ширше – поговорити про роль історика в суспільстві. Ця дискусія дуже актуальна в теперішніх українських умовах. Адже історія стала однією з арен інформаційної війни проти України з боку Росії. Сусідня держава максимально використовує необізнаність українського суспільства в своєму минулому, для ширення міфів, що розколють країну. Якою має бути роль історика в таких умовах: продовжувати власні академічні дослідження sine ire et studio чи намагатися спинити маніпуляції минулим? Чи можемо говорити про певний громадянський та професійний обов‘язок історика в такій ситуації? Відповіді на ці питання сподіваюся почуємо в доповідях та дискусії нинішньої конфренції», - зазначив на відкритті Форуму голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
У перший день форуму відбулося дві пленарні панельні дискусії та шість секційних. Перша дискусія була присвячена історичній спадщині Омеляна Пріцака, Івана Лисяка-Рудницького й Олександра Оглоблина та їхньому досвіду популяризації історії. Учасники другої досліджували імперську спадщину в українській історії та пам’яті і шукали відповідь на питання: Україна в тих історичних умовах була співтворцем імперії чи колонією? І як сприймали і продовжують сприймати Україну у світі?
«Зараз у світі Україну сприймають передусім, як незалежну державу. І це – величезний прогрес. Бо ще 30-40 років тому у світі про Україну практично не знали нічого. Але якщо подивитися на історію України з позиції усвідомлення, що вона була імперською колонією протягом кількох століть, принаймні за часів Російської імперії та Радянського Союзу, то це радикально змінює розуміння процесів, які відбуваються в Україні. На жаль, світовій історіографії досі не вистачає такого підходу. І не лише історіографії. В США, наприклад, аналітики ЦРУ більш схильні бачити в українських процесах наслідки постколоніального синдрому, як в Держдепартаменті. До того ж Росія витрачає величезні ресурси для просування своїх ідеологем. Щоправда, в США та Канаді великий вплив має українська діаспора. Але й вона не в силах перемогти російський інформаційний вплив. У цій ситуації я бачу вихід у тому, щоб історики самі бралися до роботи і починали популяризувати справжню історію», - зазначив професор Рутгерського університету США Олександр Мотиль.
Під час Форуму обговорювалися й інші контраверсійні питання непростого українського минулого, а також їх репрезентації сучасними істориками та політиками. Спеціальні дискусії заходу були присвячені різним підходам у вивченні історії Русі, козацтва, відокремлення історичних фактів від історичних міфів, яких особливо багато у шкільних підручниках, переосмислення досвіду Української революції 1917 – 1921 років, імперського та радянського минулого, проблеми формування історичної пам’яті про світові війни тощо.
«Сьогодні історики мають набагато вигідніші умови для публікації своїх праць, як ще 20-30 років тому. Інше питання – як бути почутим у тому інформаційному спамі, який панує. Але треба шукати вихід. Зараз велику роль відіграють соціальні мережі, у деяких моральних авторитетів є десятки тисяч підписників, які читають його і дослухаються до його думки. Думаю, варто орієнтуватися на таких авторитетів і самим ставати таким авторитетом. Можливості є, треба вміти ними скористатися», - переконаний професор Гарвардського університету, автор книги «Брама Європи.Історія України від скіфських воєн до Незалежності» Сергій Плохій.
Сьогодні Форум продовжив свою роботу. В центрі уваги доповідачів буде співіснування академічної й популярної історії, та можливість участі історика в сучасних політичних процесах й інформаційних війнах.
Захід організовує Український інститут національної пам'яті разом із Інститутом історії України, Інститутом української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського, Інститутом українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України, історичним факультетом Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, проектом «Лікбез: історичний фронт» та Національним заповідником «Софія Київська»