Відійшов у вічність дисидент Валентин Мороз

У ніч на 17 квітня у Львові помер дисидент, політв’язень, відомий далеко поза межами України борець з комунізмом Валентин Мороз.

Фото з Фб Павла Вольвача

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook журналіст Вахтанг Кіпіані.

«Кілька годин тому у Львові пішов з життя один з легендарних борців з комунізмом, автор блискучих самвидавних текстів 1960-1970-х років Валентин Мороз», – написав журналіст. 

Позавчора, 15 квітня йому виповнилося 83 роки.

Мороз народився 1936 року у волинському селі Холонів (Горохівський район).

Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського університету, потім до заочної аспірантури (на очну не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПРС). Працював тоді завучем і вчителем сільської школи, а з 1964 — викладачем Луцького, потім Івано-Франківського педінститутів.

Уперше був заарештований за антирадянську агітацію у 1965 році і засуджений до 4-х років мордовських таборів, удруге Валентина Мороза заарештували в 1970-му році і закритим судом засуджений на 14 років.

Фото з Фб Вахтанга Кіпіані

У 1979 році після 5-місячного голодування, під тиском світової громадськості, радянська влада змушена була обміняти Валентина Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КГБ. Це відбулось в аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку.

Спочатку він оселився в Америці, викладав у Гарвардському університеті (1979—1980), видавав журнал "Анабазис" (1980—1991), вів щотижневу радіопрограму в Торонто (1986—1991).

Однак його скандальна поведінка, ексцентричність, безкомпромісність відштовхнули від нього західну громадськість. 

Після Америки  мешкав в Канаді, працював радіожурналістом.  У квітні 1990-го року повернувся в Україну.  З 1997-го року напостійно оселився у Львові, викладав в університеті фізичної культури.

Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Валентин Мороз. Голодування політв’язнів

«…Коли говорять про москальських істориків, то першими у списку, як правило, фігурують Соловйов і Ключевський. Останній – цікавіший, а Соловйов з його величезними томами – дуже нудний…

Але…

Він мав доступ до головних архівів Московської імперії. І тому я читав його охоче в свої молоді роки. Один факт – і все стане зрозумілим.

Десь у якомусь томі він цитує бюджет Московської імперії за якийсь там рік 18-го століття. Рік я вже не пам’ятаю, цифри бюджету теж. Але пропорції бюджету запам’ятав назавжди – пам’ятаю й тепер. Так от: у цьому бюджеті сума на підкупи була більшою, ніж сума на артилерію!

І тоді я зрозумів, як історик, назавжди: головною «артилерією» Москальської імперії завжди були підкупи. Потім я вже не здивувався, коли прочитав, що під час Північної війни (між Московією і Швецією) більшість членів шведського парламенту отримували гроші від Москви…

І тоді я зрозумів, чому корпус Левенгаупта, що йшов із Швеції на допомогу Карлові XII й Мазепі, був розбитий у Білорусії. З цим корпусом українці і шведи перемогли б під Полтавою, а Петро I був би скинутий з москальського трону (як і планувалося).

Але Москва через свою агентурну «голоту-сволоту» мала всю інформацію про корпус Левенгаупта, і він не дійшов до України».

(з книги Валентина Мороза «Україна в ХХ столітті». Книга третя).

Фото з Фб Павла Вольвача

За матеріалами zbruc.eu