Як знайти і повернути вкрадену Росією культурну спадщину, обговорили на круглому столі
У четвер 29 червня в Укрінформі відбувся круглий стіл на тему «Вкрадена Росією спадщина: знайти і повернути», організований Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки спільно зі Спілкою археологів України, повідомляється на сайті центру.
Воєнні злочини Росії проти української культури є ще одним виміром російської агресії, яка має геноцидний характер.
«Терором і репресіями окупанти намагаються викорінити українське культурне життя та навіть мову на підконтрольних їм територіях. Внаслідок розпочатих Росією бойових дій і терактів було фізично пошкоджено та знищено чимало закладів культури, пам’яток архітектури, музейних колекцій тощо», – зазначив представник Центру стратегічних комунікацій, модератор круглого столу Максим Майоров.
Наразі у базі пошкоджених та зруйнованих об'єктів культурної спадщини і культурних установ України, яку веде Міністерство культури та інформаційної політики, зафіксовано 553 обʼєкти.
«Ще одним злочином є мародерство і грабунок предметів української культурної спадщини. Російські загарбники почали вивозити культурні цінності з 2014 року, а найбільшого розмаху це набуло після початку повномасштабного вторгнення. Як постраждала сторона, Україна має право вимагати повернення не лише цих предметів культурної спадщини, а й тих, які поповнили колекції російських музеїв за всі часи колоніального панування Росії», – переконаний Майоров.
Участь у круглому столі взяли заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак та співробітники УІНП Ігор Каретніков і Богдан Короленко.
«Усі війни, які Росія, імперська Росія в тих чи інших проявах починала проти України, супроводжувалися грабунком цінностей. Можемо згадати і трагедію Батурина, яка супроводжувалася не лише тим, що було знищено населення міста, але були й вивезені реліквії, гетьманські клейноди в Москву. І вони опинилися сьогодні в різних московських і петербурзьких музеях, насамперед – в Ермітажі», – зазначив Володимир Тиліщак. За його словами, оцінка такій політиці сьогодні дана на законодавчому рівні з прийняттям Закону України Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії. Тому процес повернення культурних цінностей можна розглядати і як складову деколонізації та подолання наслідків російського імперіалізму в Україні.
«Російська імперська політика щодо української культурної спадщини радикально відрізняється від підходів колишніх західних імперій до своїх колоній. Протягом століть Росія не просто вивозила з України предмети старовини, але й оголошувала їх артефактами власне російської історії та російського народу. Скіфські предмети з території України по цей день у більшості російських музеїв позначені як «південь Росії» або якась губернія Російської імперії. Це транслюється не лише на внутрішню аудиторію, а й назовні, наприклад, під час експонування за кордоном», – наголосив голова Спілки археологів України Євген Синиця.
Про важливість створення національного реєстру культурних пам’яток, вивезених до Росії, говорив начальник відділу Українського інституту національної пам’яті Ігор Каретніков: «Це питання стало актуальним вже у 2014 році, коли й почалася російська агресія». Як приклад, він навів археологічну пам’ятку Мегрелева гряда віком понад 5 тисяч років, яку ще називають «луганським Стоунхенджем». Перед окупацією її так і не встигли до кінця дослідити, а нині, за деякими даними, на прилеглій території відбуваються танкові навчання російської армії.
На думку Каретнікова, варто ставити питання про кримінальне переслідування російських посадовців у сфері культури, які причетні до розграбування української спадщини та вивезення її до РФ.
Головний спеціаліст Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко нагадав, що спроби інвентаризації та повернення предметів культурної спадщини були ще за часів Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Частину цінностей вдалося повернути з Росії в Україну і за радянських часів. Важливим для України прецедентом Короленко вважає повернення Польщі національної реліквії – коронаційного меча польських королів. Меч Щербець вивезли після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році, і з часом він поповнив колекцію Ермітажу в Санкт-Петербурзі. За умовами Ризького миру 1921 року, підписаного після перемоги Польщі у війні з більшовиками, Москва взяла на себе зобов’язання повернути Варшаві польські культурні цінності, вивезені за часів російського панування. Серед інших пам’яток, у 1928 році до Польщі повернувся і меч Щербець.
Україна так само могла б включити повернення своїх національних реліквій у майбутню переговорну позицію.
Також Всеволод Івакін розповів про досвід роботи очолюваної ним Моніторингової експедиції Інституту археології Національної академії наук України, яка була створена в серпні 2022 року з метою дослідження масштабів руйнації археологічних об’єктів та пам’яток у зоні ведення бойових дій.
А представниця Спілки археологів України Анна Яненко розповіла про просвітницький проєкт «Археологічна спадщина, вкрадена Росією: інформаційно-просвітницька кампанія». Археологічні роботи на окупованих територіях апріорі заборонені міжнародними конвенціями. Однак, росіяни заперечують факт своєї окупації та поводяться з українськими територіями так, ніби вони є частиною Росії.
Детальніше висловлені експертами думки читайте у публікації на сайті Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, а також слухайте у записі круглого столу.
Також читайте матеріал: Вкрадена історія. 12 археологічних скарбів, які Росія вивезла з України