У віці 99 років помер один із керівників Норильського повстання Степан Семенюк

12 липня у Польському місті Зелена Гура, де проживав останні більш як 60 років, помер відомий провідник ОУН—УПА, один з організаторів повстанського руху на Волині, політв’язень, один із керівників Норильського повстання Степан Семенюк.

Степан Драницький (таким було справжнє прізвище повстанця) народився 19 січня 1920 року в селі Гаразджа Луцького району на Волині в селянській родині. 1938 року став членом Організації українських націоналістів, працював вчителем історії. З приходом німців перейшов на нелегальне становище, був провідником ОУН, неодноразово брав участь у боях. У друкарні Колківської республіки видав посібник для початкової школи «Українознавство», а після переходу фронту в серпні 1944-го  став референтом пропаганди ВО УПА під псевдо «Тютюнник».

9 вересня 1944 року його заарештували НКВД. При собі Степан мав документи на прізвище Семенюка, з ним і був засуджений як рядовий боєць УПА і громадянин Польщі. З ним і залишився доживати віку.

Про катування, які довелося пережити в застінках НКВД, Степан Семенюк згадував у своїй книзі «…І гинули першими». «Поклали мене на табуреті животом, розтягли тіло так, що ноги були витягнуті в один бік, а голова – в інший, притиснули своїми ногами мої ноги і голову до підлоги, тіло напнулося, наче дуга. Двоє тримали мене, напнутого, через табурет, а третій бив довгими і гнучкими палицями (чи залізним пруттям, уже точно не пам’ятаю) вздовж тіла від спини до п’ят по ногах, і від спини до голови. Біль від цих ударів – немилосердний. Примітивний метод, про який навіть не читав, а який жорстокий! Це спричинилося до того, що довгий час я не міг лежати на спині… На щастя, підлога була бетонна, і її холод дещо притамовував біль. Скільки минуло днів, не пам’ятаю…».

Степана Семенюка засудили до розстрілу і 79 діб він просидів у камері смертників, очікуючи смертної кари. Згодом вирок замінили на 20 років каторги. За десять років він побував у таборах Тайшету, Маріїнінська, Норильська, Воркути, Мордовії, у центральному ізоляторі у Володимирі на Клязьмі, у в’язниці в Іркутську.

Табори не зламали волелюбний дух Семенюка. У 1953 року він став одним із керівників Норильського повстання, добившись суттєвого пом’якшення умов утримання.

У 1955 році групу поляків, зокрема й Семенюка, депортували до Польщі добувати термін ув’язнення. Після звільнення працював на будівництві, оселився у місті Зелена Гура, одружився.

Попри поважний вік Степан Семенюк часто приїжджав в Україну, подорожував історичними місцями, зустрічався з молоддю у школах та інститутах і до останнього моменту пильно стежив за ситуацією в Україні. П’ять років тому представник Українського інституту національної пам’яті на Волині Леся Бондарук мала з ним телефонну розмову і записала інтерв’ю.

У 2010 році за книгу «…І гинули першими» Степан Семенюк був удостоєний премії Василя Стуса. «Степан Семенюк належить до покоління тих учасників національно-визвольних змагань, які діяли в умовах неможливого і всупереч обставинам. Вони говорять тільки по суті — нічого зайвого, і мовчки роблять свою справу. Степан Семенюк — добрий вчитель, і це — чи не найголовніший слід у житті подвижника, який на вівтар Батьківщини поклав усе своє життя», — писав про нього Євген Сверстюк.