1861 - народився Євген Чикаленко, меценат, видавець
1861, 21 грудня в селі Перешори на Півдні України (нині - Одеська область) в заможній родині поміщика народився Євген Чикаленко - меценат, видавець, публіцист, землевласник, член «Старої Громади», ініціатор заснування Товариства Українських Поступовців.
Євген Чикаленко. 1908 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Батько, Харлампій Іванович Чикаленко, був секретарем Ананіївського повітового суду, мав козацьке та грецьке коріння, був нащадком був нащадком грецьких переселенців, які оселилися в Причорномор’ї у XVIII–XIX столітях. та його дружини Олени. Мати походила з польсько-української дворянської родини. Попри дворянство, Євген тісно спілкувався з селянами, спілкувався українською мовою, слухав народні пісні й казки.
У 1970 році вступив до Одеського пансіону Рандаля, де уперше відчув зневагу до свого українства. Це викликало внутрішній спротив і через три роки він наполіг на переведенні до іншої гімназії.
У 1875 року став учнем Єлисаветградського вищого реального училища І-го розряду, яке вважалося одним із найкращих навчальних закладів Півдня України. Сусідом по парті виявився Панас Тобілевичем (майбутній актор і драматург Панас Саксаганський). Через нього Євген познайомився з усією творчою родиною Тобілевичів.
Учні 6-го класу Єлисаветградського реального земського училища.Третій зліва за столом — Євген Чикаленко 1881 рік. Фото:uk.wikipedia.org
Закінчив Харківський університет, де вивчав природничі науки та агрономію. У рідних Перешорах, куди його заслала царська влада за участь у радикальному драгоманівському гуртку, зробив справжню революцію в агрономії та селекції, одним із перших взявся застосовувати американську сільськогосподарську техніку. Також у селі він облаштував для селян школу, де викладання велося українською мовою.
У 1894 році повернувся до Одеси, де власним коштом видав збірку українських народних пісень. Став членом «Громади», написав низку праць із сільського господарства. Продовжив видання власними коштами українських газет, журналів, книжок у Києві, куди перебрався у 1900 році. У Києві приєднався до «Старої Громади», познайомився з професором історії Володимиром Антоновичем, композитором Миколою Лисенком, статистиком Олександром Русовим, студентом, а згодом ректором Харківського університету Дмитром Багалієм. Разом з ними він працював у «Словниковій комісії», яка видала «Словник української мови» за редакцією Бориса Грінченка.
«Я не раз казав, що коли не матимемо своєї преси, школи або хоча б такого геніального брехуна, як Сенкевич, щоб розбудив у широких колах національну свідомість, то станемо провансальцями» , – писав Чикаленко у «Спогадах». Тому фінансово підтримував редакції української періодики «Селянин», «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», культурні заходи, українських письменників і митців: Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Івана Франка, Олену Пчілку та інших.
У 1906 році заснував першу й єдину на той час щоденну українську газету в Російській імперії – «Громадську думку», яка згодом стала легендарною «Радою». Вісім років газета «Рада» виходила коштами мецената – щоб перекрити витрати, він віддавав у заставу свій будинок та продавав землю. На початку ХХ століття йому навіть пропонували очолити український рух і стати гетьманом, але він відмовився.
Мав п’ятьох дітей у шлюбі з Марією Садик родом з Лубен. Смерть середньої доньки Вікторії у восьмирічному віці стала ударом для родини. Частину грошей, які відкладав для посагу доньці, він відправив редакції журналу «Київська старовина» для премії за найкращий твір з історії України. Його коштом у Львові звели гуртожиток для студентів Політехніки. У 1909 році родина розпалася – Чикаленко закохався в небогу, Юлію Садик. Попри майже тридцятирічну різницю у віці, вони прожили разом у цивільному шлюбі двадцять років.
Євген Чикаленко з улюбленим псом у своєму маєтку в Кононівці поблизу Драбова на Черкащині. Фото: cossackland.org.ua
Під час Першої світової війни потрапив під нагляд поліції. Газету закрили, в його проводилися обшуки. Переховувався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві. Після Лютневої революції 1917 року повернувся до Києва. Був одним із ініціаторів скликання Центральної Ради, закликав Михайла Грушевського повернутися до Києва й очолити цей орган. Але сам активної участі в політичній діяльності не брав.
У 1918 році остаточно відійшов від політики. Пізніше змушений був виїхати до Галичини, потім до Варшави, де він зустрічався з Симоном Петлюрою. Петлюра допоміг переїхати до Чехословаччини, а потім Австрії. Через три роки вони оселились в Празі, де очолив Термінологічну комісію при Українській господарській академії в Подєбрадах.
На еміграції жив надзвичайно бідно. Хворів на тяжку недугу шлунка, переніс дві операції. Друзі в США організували збір коштів на його підтримку, але він відмовився від допомоги.
Помер 20 червня 1929 року в Празі. Похований в колумбарії міського цвинтаря Подєбрад.