1925 - народився Микола Петренко, поет, свідок Голодомору

1925, 6 листопада в селищі Лохвиця на Полтавщині у сім’ї робітника народився Микола Петренко – поет, письменник, драматург, діяч «Просвіти», в’язень гітлерівських і сталінських концтаборів; автор творів про Голодомор, слів пісні «Намалюй мені ніч», яка стала шедевром української естради.

Микола Петренко. Фото: uk.wikipedia.org

В родині було п`ятеро дітей. Батько працював електромонтером на Лохвицькій електростанції, отримував пайку хліба, що допомогло пережити Голодомор-геноцид 1933 року. Микола тоді був першокласником. Пізніше згадував: «Стає моторошно, коли згадую ті роки. Найстрашніше - божевільні жінки… Всі випадки дітоїдства пов'язані з материнським божевіллям. Вони вбивали власних дітей… Голод перетворював людей на звірів. Жили ми на околиці міста, а все ж не в селі. Тому ми й вижили…».

Ще з дитинства запам`ятався Лохвицький театр, побудований за проєктом Василя Кричевського, куди приїжджали різні трупи, а також пам`ятник Григорію Сковороді, споруджений лохвицькими дядьками до 200-ліття поета в голодному 1922-му році за проєктом Івана Кавалерідзе. А ще – театр під керівництвом Григорія Заславця із Ніжина, який діяв у Лохвиці в часи німецької окупації. «Там ставили патріотичні вистави. «Степовий гість» та інші… Ще й газета видавалася. Ось тоді я відчув, якого я роду», - розповідав поет.

Друга світова застала хлопця в Черкасах. Тоді він навчався у політосвітньому училищі. Їх усіх записали добровольцями, хоча Миколі тоді ще й 16 не виповнилося, і поставили охороняти міст через Дніпро. Але з наближенням фронту про них забули. Повернувшись до Лохвиці, у 1942 році був затриманий і разом із сестрою вивезений гітлерівцями до Німеччини. Пройшов через табори на Сирці в Києві та Янівський у Львові, пізніше перекинули до концтабору Штохбах – філії Бухенвальду, де гарував у цеху лакування мідного дроту.

Перші вірші почав писати ще в 6-му класі, але батько з осторогою поставився до творчих експериментів сина. У неволі ж вірші пішли з новою силою. Вони розходились по інших таборах, де були українці, і допомагали не занепасти духом. Писав на клаптиках, доки це помітив майстер, німець Альберт Лессінг, який подарував блокнот.

Відпрацював два з половиною роки, поки наприкінці війни не визволили американські солдати, які депортували його до СРСР. Сестра ж Настя в таборі вийшла заміж за француза і лишилася за кордоном.

Вдома Миколу чекали нові випробування. Радянський режим вважав колишніх в'язнів нацистських концтаборів такими, що «забруднили» себе співпрацею з ворогом. Відтак замість Лохвиці дорога пролягла в Єнакієво, на шахти Донбасу. Звідти він черенз два роки втік на Львівщину, до сестри Антоніни, яка у Бродах влаштувала його коректором у газету. Але через три місяці хтось до ніс, і хлопця ще на чотири роки закинули аж на Камчатку – ловив рибу, рубав ліс. «Юність моя минула в неволі», - констатував Петренко…

Після «трудових таборів» повернувся в Броди. Там закінчив вечірню школу та поїхав вступати до Львова в Український поліграфічний інститут. Через рік перевівся до Львівського державного університету, де організували факультет журналістики. Стипендії не вистачало, тож із другого курсу почав підробляти в газеті. Після закінчення університету працював у місцевих газетах, кореспондентом «Літературної України», звідки був звільнений за «пропетлюрівські вірші».

Стояв біля витоків Львівського телебачення. Створив низку відомих пісень з Володимиром Івасюком, Ігорем Білозором, Миколою Колессою, Анатолем Кос-Анатольським, Богданом Весоловським. У історію української естради увійшов як автор тексту популярної пісні Мирослава Скорика «Намалюй мені ніч», написаної в 1962 році у майстерні скульпторки Теодозії Бриж. Вірш був присвячений художниці Генріетті Левицькій, яка намалювала портрет Петренка. Після того, як пісню виконала Софія Ротару, вона здобула шаленої популярності.

Обкладинка платівки «Намалюй мені ніч»

У 1957 році вийшла перша поетична збірка «Дні юності», а у 1963 році у видавництві «Дніпро» – друга, «Суворі береги». Після народження доньки та сина, почав писати і для дітей. Першою дитячою книжечкою була «Марічка-невеличка». Ілюстрації до неї підготувала знаменита художниця Софія Караффа-Корбут. У 1976 його різко припинили друкувати – у вірші «Бранка» пильні цензори угледіли Україну.

Добра частина віршів, де був хоча б натяк на тогочасний підневільний статус України, залишилися недрукованими і так «пролежали» майже 30 років до часів відновлення незалежності України. Лише у 1993 року у видавництві «Логос» вийшла друком поетична збірка «Молитва отця Зенона». У 2006 році Микола Петренко став упорядником про марші УПА «Мої повстанські марші від Полтави до Ярослава, від Дніпра по Сян / П. Василенко (Волош. Гетьманець. Полтавець)». У часи президентства Віктора Ющенка за ініціативи Богдана Гориня, побратима Миколи Петренка Департамент інформаційної діяльності Полтавської ОВА видав книгу «Сни про окраєць хліба: свідчення самовидця семирічного хлопця, учня 1-го класу СШ №3 містечка Лохвиця на Полтавщині». Загалом Петренко написав понад 100 поетичних збірок, прози, п’єс, публіцистики.

Був членом Національної спілки письменників України від 1960 року, лауреатом багатьох літературних премій, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого 5 ступеня.

Могила Миколи Петренка на Личаківському кладовищі. Фото: uk.wikipedia.org

Помер 10 жовтня 2020 року після перенесеного інфаркту. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.