1900 - народилася Харитина Кононенко, активістка українського жіночого руху
1900, 18 жовтня на Полтавщині, в селі Миколаївка Кременчуцького повіту (нині це село Кобеляцької міської територіальної громади Полтавського району) у родині громадського і політичного діяча, поета Мусія Кононенка народилася донька Харитина – громадська діячка, активістка українського жіночого руху, письменниця.
Харитина Кононенко в українському костюмі. Фото: poltava.to
У чотири роки її взяла на виховання рідна тітка Валерія О'Коннор-Вілінська, письменниця та співзасновниця Центральної Ради. Разом з чоловіком, Олександром Вілінським, який також був співзасновником Центральної Ради, громадським діячем і вченим, вони замінили дівчинці батьків та ввели в коло української інтелектуальної еліти. Старицькі, Черняхівські, Лисенки, Садовські часто були гостями у сімейства, а Вероніка Черняхівська — донька видатних українців Людмили та Олександра Черняхівських - з дитинства була найкращою подругою. Змалку була присутня на зборах українського клубу «Родина», співала в хорі Платоніди Росіневич-Щуровської, однієї з перших у світі жінок-диригенток.
Вчилася в пансіоні графині Левашової, який діяв при Фундуклеївській жіночій гімназії, та в пансіоні княгині Васильчикової. У сімнадцять років опинилася у вирі Української революції: у червні 1917 року була свідком 2-го Військового з’їзду у Києві, знайомиться із бійцями 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького, вступає до київського підпільного патріотичного «Осередку середньошкільників». Пізніше учасники цього осередку, зокрема і його голова, Павло Кольченко, стали учасниками бою під Крутами, дехто, як Павло, загинув. У 1918-му переховувала членів Центральної Ради на київських конспіративних квартирах під час більшовицької окупації.
Восени 1918 року Олександра Вілінського призначили генеральним консулом Української Народної Республіки в Цюриху. Харитина переїжджає з сім'єю до Швейцарії, пізніше – до Відня, а в 1923-му – до Чехословаччини. У Подєбрадах закінчила Українську господарську академію, згодом — Карлів університет у Празі, де отримала ступінь докторки філософії.
До початку 1930-х років встигла стати активісткою українського жіночого руху та пластункою. У 1924-1925 роках жила в Канаді, де долучилася до створення «Союзу українок» Канади та очолювала Жіноче товариство імені Ольги Кобилянської.
Харитина Кононенко під час перебування в Канаді. Фото із фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань та україніки
У міжвоєнний період жила в Галичині. Створила серед українок краю осередки жіночого руху «Просвіти». Займалася органiзацiєю жiночих гурткiв на Холмщинi, Посяннi, Лемкiвщинi. Друкувала етнографiчнi довiдки у львiвських виданнях – журналi «Нова хата» та газетi «Дiло», де вела сторiнку для жiнок. Публікувала поради зі стилю, ще до появи перших модних рубрик в галицьких жіночих журналах. У 1939-му стала докторкою економічних наук в Українському Вільному Університеті.
1941-го Харитина їде до Рівного, де очолює «Жіночу службу України» і займається організацією Українського Червоного Хреста. Завдяки її зусиллям, вдалося врятувати тисячі людей, особливо в перші роки німецької окупації.
«Харитя Кононенко, відома громадська діячка, стояла в той час на чолі нашого Допомогового комітету, що перед тим мав назву Український Червоний Хрест. Німцям ця назва не подобалась, бо нагадувала на деяку державність і вони її заборонили. Але ця праця комітету була дуже велика. Пані Харитя, разом з іншими – Галиною Варваровою, Пашківською, доказували чудеса. Організували велику громадську їдальню, велику кухню Цілі валки возів з харчами стікалися зо всіх довколишних сіл із продуктами. Допомога голодуючому Києву, а особливо тим полоненим, яких було безліч і які гинули на очах від тифу і голоду і яким треба було допомогти. Харитя щодня відвідувала табори полонених, а їх було в Рівному три», – писав у спогадах Улас Самчук.
Після заборони німцями 1942-го діяльності Українського Червоного Хреста, Харитина Кононенко очолює його підпільну структуру, тісно пов’язану з формуваннями Української Повстанської Армії. Організовує медичне забезпечення для бійців УПА. Налагоджує роботу «Жіночої служби України» на Волині. Її робота – надання практичної медичної і соціальної допомоги, притулку звільненим з полону.
«Харитю Кононенко тяжко зарахувати до жінок. Це був з крови і кости хоробрий, самовідданий фронтовий патріот-вояк. Ризикуючи своїм життям в запіллі ворога, вона врятувала життя сотням наших ранених вояків на партизанському фронті постійним постачанням великої кількості медикаментів та санітарних матеріялів. Це була палка патріотка народоправної, вільної України, заслужена діячка УНР. Перебуваючи в постійному контакті з нашим начальником штабу, отаманом Зубатим-Щербатюком та сотником Раєвським, Харитя Кононенко, крім того, виконувала багато інших таємних завдань нашого штабу. Українська жінка нога-в-ногу крокує всюди в перших лавах найвідважніших і найхоробріших борців за волю нашої батьківщини. Таких героїнь, як Харитя Кононенко в нас були тоді сотні та тисячі», − згадував Тарас Бульба-Боровець.
16 липня 1943 року Харитину Кононенко за співпрацю з УПА арештувало гестапо. 15 жовтня 1943-го її розстріляли, а тіло спалили. Перед смертю Харитина Кононенко залишила заповіт своїй співкамерниці Софії Степанюк: «Краще смерть, як такі зневаги та наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким визволителям, а самі здобувають свої права».
За матеріалами досліджень Тетяни Швидченко.