4 червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок російської агресії
День пам’яті встановила Верховна Рада України у 2021 році. Дата 4 червня обрана не випадково – цього дня у світі відзначають Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії.
Від 2014 року, як зазначається у постанові ВРУ щодо пам’ятної дати, у Луганській і Донецькій областях через збройну агресії РФ та інші дії держави-агресора загинули щонайменше 240 дітей. А за 100 днів повномасштабної війни Росії проти України жертвами агресивної політики Кремля та воєнних злочинів російської армії стала щонайменше 261 дитина. Ще 463 дитини (лише за попередніми даними) – були поранені.
За кожним обірваним чи скаліченим дитячим життям стоїть злочин російської держави-окупанта та її армії. Нижче розповідаємо лише про кілька трагедій, які принесла війна та агресивна політика керівництва сусідньої держави, яке цю війну розв’язало. Важливо з часом розказати, принаймні десь задокументувати кожну таку історію. Щоб наша пам’ять про жертв не була сухою та безіменною. Але також і задля того, щоб за кожен злочин настала відповідальність і справедливе покарання.
Ростислав із Києва мріяв, коли виросте, придбати собі машину BMW, а поки був життєрадісною дитиною – любив ходити в МакДональдс, збирати лего і грати з друзями у футбол. Через війну, розв’язану Росією, його мрії так і не здійсняться…
В останній день зими родина була в одному з сіл Бучанського району. Вони думали, що в селі врятуватися буде легше. Проте опинилися під окупацією. Рашисти на очах у рідних випустили у 13-річного хлопця снаряд довжиною 16 см та не лишили йому жодних шансів на життя, яке Ростислав дуже любив.
“Уві сні дякую, що приходить мій синочок. Розповідає мені, як він там. – Ділиться мама хлопчика Марина Пічкур. – Я хоч уві сні можу його обійняти і поцілувати. Нещодавно наснилося, що він плаче і каже: “Мама, я за тобою дуже сумую”. Я теж плачу і кажу: “Синочку, я ще трохи поживу і обов'язково прийду до тебе. Він сказав: “Добре, мамо”.
Марина розповідає, що Ростислав був золотою дитиною, добре вчився, любив студіювати німецьку та українську мови, у грудні захистив червоний пояс з Тхеквондо, збирав машинки Hot Wheels та мріяв про братика. Коли російський снаряд забрав життя у її сина, Марина Пічкур була на 6-му місяці вагітності.
Поховали Ростислава у Хмельницькій області після того, як сапери забрали снаряд з його тіла.
*****
Rostyslav from Kyiv dreamed of buying a BMW when he grew up, and while he was a cheerful child, he loved going to McDonald's, collecting Lego, and playing football with his friends. Because of the war waged by Russia, his dreams will never come true…
On the last day of winter, the family was in one of the villages of the Bucha district. They thought it would be safer in the village. However, they found themselves under occupation. In front of his family, the rashists fired a 16-cm-long shell at the 13-year-old boy and left him no chance for the life that Rostyslav loved so much.
“In my dreams, I thank my son for coming. He tells me how he is there. - The boy's mother Maryna Pichkur shares. - At least in a dream I can hug and kiss him. I recently had a dream that he was crying and saying, "Mom, I miss you so much." I also cry and say: “Son, I will live a little longer and I will definitely come to you. He said, "All right, Mom."
Maryna says that Rostyslav was a golden child, studied well, loved to study German and Ukrainian, defended a red belt from Taekwondo in December, collected Hot Wheels cars and dreamed of a brother. When the Russian shell took the life of her son, Maryna Pichkur was 6 months pregnant.
Rostyslav was buried in the Khmelnytsky region after sappers removed a shell from his body.
Кирило з Маріуполя у півтора року найбільше за все любив свою маму. Він уже казав слово “мама”, чітко вимовляв склади і взагалі був розвиненим, веселим і жвавим малюком.
Марина Яцко, мама хлопчика, заміняла сину і тата, адже з чоловіком вони розлучились ще перед народженням дитини, і він не бачив свого сина. На жаль, вже не побачить, хіба на телефоні у Марини збереглись фото і відео, які жінка не хоче видаляти.
4 березня у Маріуполі обстрілювали житлові будинки.
“Ми були в квартирі на окраїні міста. Пам’ятаю, що почула дуже різкий звук, схожий на грім, побачила спалах, і мене відкинуло на підлогу ударною хвилею. Снаряд поцілив у наш будинок. Секунд 10 я нічого не бачила і не чула, лежала на підлозі. А коли опритомніла – побачила, що мій хлопчик лежить на підлозі і плаче, а під ним калюжа крові. Ми відразу ж взяли його на руки, я замотала голову бинтом, вибігли в коридор і побігли до машини мого хлопця, вона була під під’їздом. Ми доїхали під обстрілами в найближчу лікарню за 3 хвилини. Нас відразу прийняли до реанімації. Я чекала під палатою цілу годину, це була вічність… Потім вийшла лікар і сказала, що в мого хлопчика смертельне поранення в голову уламком від снаряда, і його було неможливо врятувати…” – згадує мама.
Малюк був залюбленою і довгоочікуваною єдиною дитиною Марини. Обожнював їсти картопляне пюре зі шматочками курки, печиво, хліб, борщ. Любив пізнавати світ, збирати пірамідки, складати мозаїку і, як більшість хлопчиків, – грався машинками.
“Він був упертим, цілеспрямованим. Якщо щось не виходило у грі – до останнього старався досягти мети”, – каже Марина.
Хлопчика не віддали мамі, згодом поховали у братській могилі у рідному Маріуполі.
*****
At the age of one and a half, Kyrylo from Mariupol loved his mother the most. He already said the word "mom", pronounced syllables clearly, and was a developed, cheerful and lively kid.
Marina Jacko, the boy's mother, replaced her son also his dad, because she and her husband divorced before the child was born, and he did not see his son. Unfortunately, he won't see the boy anymore alive, but only on photos and videos on Maryna’s phone that the woman doesn't want to delete.
On March 4, houses were shelled in Mariupol.
“We were in an apartment on the outskirts of the city. I remember hearing a very sharp sound like thunder, seeing a flash, and being thrown to the floor by a shock wave. The shell hit our house. For 10 seconds I did not see or hear anything, lying on the floor. And when I regained consciousness, I saw that my boy was lying on the floor crying, with a pool of blood under him. We immediately took him in our arms, I wrapped his head in a bandage and ran out to my boyfriend's car, which was in front of the house. We arrived under fire at the nearest hospital in 3 minutes. We were immediately admitted to the intensive care unit. I waited under the ward for an hour, it was an eternity. Then the doctor came out and said that my boy had a fatal wound to the head with a fragment of a shell, and it was impossible to save him… " - recalls the mother.
The baby was Maryna's beloved and long-awaited only child. He loved to eat mashed potatoes with chicken pieces, cookies, bread, and borsch. He loved to explore the world, collect pyramids, make mosaics, and, like most boys, played with toy cars.
"He was stubborn, purposeful. If something didn't work out in the game, he tried to achieve the goal to the last,” - says Maryna.
The boy’s body was not given to his mother, later he was buried in a mass grave in his native Mariupol.
Софійка з Херсона в свої 6 років дуже любила казки та вже навіть навчилась читати. Усі навколо захоплювались батьками дівчинки та її вихованням. А вона тим часом чекала на свого братика, здобувала перемоги на танцювальних конкурсах з Hip-hop у Херсоні, Одесі та Києві і казала:
“Як братик виросте, я танцюватиму з ним”.
Але 24 лютого війна прийшла в їхнє місто, і разом із Софійкою російські окупанти вбили її маму, дідуся, бабусю та, щоб братик не кричав, рашисти випустили кулю у півторамісячне дитя:
“О 17:13 я подзвонив мамі і почув, як їх вбивають, – згадує трагічні події рідний дядько Софійки Денис. – Я чув, як влучили в мою племінницю, Софію. Моя мама почала кричати: “Це ж дитина, що ви робите!”. Чув, як було три автоматні черги і вбивали батьків, братову дружину. Маленький Іван кричав, плакав. Потім почув постріл – і малий замовчав. У момент, коли слухав, як вбивають моїх, я розумів, що нічого вдіяти не можу”.
Батько Софійки Олег розповідає, що аж через годину після злочину, рідних допустили до місця трагедії:
“Дітей забрав тесть, коли вони ще подавали ознаки життя, і повіз їх до лікарні, де в реанімації вони померли”.
А Софійка, як і всі дівчатка, любила гратися ляльками LOL та носити сукні. Обожнювала макарони, борщ зі сметаною та жувальні цукерки. Мала неймовірну кількість друзів, адже легко знаходила підхід до людей, з нею дружили усі і на танцях, і в селі, і в дитячому садочку.
Поховали дівчинку разом з її рідними у Новій Каховці.
*****
At the age of 6, Sofiyka from Kherson loved fairy tales and even learned to read. Everyone around admired the girl's parents and her upbringing. Meanwhile, she was waiting for her brother, winning Hip-hop dance competitions in Kherson, Odesa and Kyiv, and saying,
"When my brother grows up, I will dance with him."
But on February 24, the war came to their city, and together with Sofiyka, the Russian occupiers killed her mother, grandfather, grandmother, and so that her brother would not shout, the rashists fired a bullet at a one-and-a-half-month-old child.
«At 5:13 p.m., I called my mother and heard them being killed,” recalls Sofiyka's uncle Denis. "I heard my niece, Sophia, was shot." My mother started shouting, "This is the child! What are you doing!" He heard how there were three burst fires that killed his parents, and his brother's wife. Little Ivan was screaming and crying. Then he heard a shot - and the boy was silent. «The moment I listened to mine family being killed, I realized there was nothing I could do.”
Sofiyka's father Oleh says that only an hour after the crime, relatives were allowed to the place of the tragedy:
"The children were taken away by their grandfather while they were still showing signs of life and taken to the hospital, where they died in intensive care."
And Sofiyka, like all girls, loved to play with LOL dolls and wear dresses. She loved pasta, borsch with sour cream, and chewing candies. She had an incredible number of friends because she easily found an approach to people, everyone was her friend at dance classes, in the village and in kindergarten.
The girl and her relatives were buried in Nova Kakhovka.
Маленькому херсонцю Івану було півтора місяці, але на його народження чекали дуже довго батьки, а ще більше – рідна сестричка Софійка, яка й вирішила, що його зватимуть саме Іваном. На Різдво вже було заплановано кесарів розтин, але дитятко вирішило, що хоче познайомитись зі своїми рідними раніше і народився о 17:30 5 січня 2022 року.
Софійка не могла натішитись своїм братиком, дуже його любила і казала, як Іванко виросте – буде з нею танцювати і виборювати призові місця на конкурсах.
Але 24 лютого, коли родина рятувалась із Нової Каховки та шукала прихистку, російські вбивці пустили кулю в півторамісячне дитя, яке плакало від страху. Перед тим, як вбити Іванка, вони розстріляли всю його родину, що була в одному автомобілі, – маму, бабусю з дідусем та сестричку Софійку.
Через годину після злочину, до місця трагедії допустили другого дідуся, який забрав двох дітей і відвіз до лікарні. Проте марно. Поранення були не сумісні з життям, і малеча померла в реанімації.
Поховали немовля в одній домовині з мамою Іриною, поруч із сестрою Софійкою, дідусем Олегом і бабусею Анною у Новій Каховці.
*****
Ivan, a little boy from Kherson, was one and a half months old, but his parents had been waiting for his birth for a long time, and even more so - his sister Sofiyka, who decided that his name would be Ivan. A caesarean section was already planned for Christmas, but the child decided that he wanted to meet his family earlier and was born at 5:30 pm on January 5, 2022.
Sofiyka could not enjoy being with her brother more, she loved him very much and said that when Ivanko grew up he would dance with her and win prizes at competitions.
But on February 24, as the family fled Nova Kakhovka and was looking for shelter, Russian killers fired a bullet at a one-and-a-half-month-old baby who was crying in fear. Before killing Ivanko, they shot his entire family – his mother, grandparents and sister Sofiyka.
An hour after the crime, a second grandfather was admitted to the place of the tragedy, he took two children to the hospital. But in vain. The injuries were incompatible with life, and the child died in intensive care.
The baby was buried in the same tomb with his mother Iryna, next to his sister Sofiyka, grandfather Oleh and grandmother Anna in Nova Kakhovka.