На усноісторичному клубі обговорили архівування свідчень

25-26 вересня 2025 року відбулося сьоме засідання усноісторичного клубу. Головною темою заходу була: «Усна історія під час війни і про війну: шлях до архівів». Співорганізаторами засідання стали Український інститут національної пам’яті та Українська асоціація усної історії.

У заході взяли участь 30 фахівців усної історії та представників архівних установ, музеїв, громадських організацій, а також приватні дослідники. Учасники міркували про цінність усноісторичних матеріалів та її архівну експертизу, обмінялися інституційним, громадським та приватним досвідом формування архівних колекцій усних історій.

Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров у вітальному слові звернув увагу на значну роль усних свідчень під час нинішньої російсько-української війни, та закликав до того, щоб належним чином їх збирати й зберігати. Щоб усноісторичні свідчення стали для майбутніх поколінь надійним джерелом національної пам’яті.

Від Української асоціації усної історії вітальне слово мала співголова асоціації директорка Канадського інституту українських студій Альбертського університету Наталія Ханенко-Фрізен. Вона повідомила, що після повномасштабного російського вторгнення асоціація на постійній основі проводить заходи для фахової спільноти, де обговорюються питання свідчень війни та їхнього впливу на майбутні ландшафти пам’яті.

Під час першої дискусійної панелі Наталія Ханенко-Фрізен запропонувала поміркувати про архівний суверенітет країн. А саме, чи можуть упроваджувані в Канаді практики (коли документи про корінні народи мають належати їм) знайти застосування в Україні.

Директорка Науково-дослідного центру буковинознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Ганна Скорейко говорила про те, що варто роботу з усною історією розглядати не лише через взаємодію дослідник (інтерв’юер)-оповідач, а в тріаді, де третьою складовою знову виступає дослідник, який вивчає уже записані кимось інтерв’ю.

Дослідниця Ягеллонського університету, президентка Фундації «Добра воля» Аліна Добошевська зауважила, що серед інших критеріїв пізнавальної цінності усних історій важливо знати, ким є оповідач, чи бачив він на власні очі ті події, про які він розповідає.

Модерувала першу дискусійну панель Оксана Хом’як (Національний університет «Києво-Могилянська академія»).

Друга дискусійна панель клубу була присвячена архівній експертизі цінності усноісторичних матеріалів. Директорка Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву Тетяна Ємельянова розповіла, що свого часу архіви, коли приймали на постійне зберігання некласичні документи (аудіо- та відеозаписи масової культури), мали подібні виклики – як нині при прийманні усноісторичних документів. При цьому спікерка запевнила, що до експертної оцінки усних свідчень в архівах підходять гнучко, напрацьовуючи нові підходи.

Ольга Бажан, директорка Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки, відзначила, що після проходження експертизи цінності усноісторичних документів та включення їх до Національного архівного фонду України вони набувають статусу юридичного документу. Це дуже важливо для усних історій, адже в них часто містяться розповіді про злочини російських окупантів.

Модерував другу панель завідувач кафедри джерелознавчих студій та суспільних комунікацій Запорізького національного університету Сергій Білівненко.

У третій панелі учасники представили інституційний досвід зберігання та архівування усної історії. Так, головна редакторка «Медіа Погляд» Наталія Зіневич запропонувала запроваджувати таку практику, щоб ще на етапі реалізації усноісторичного проєкту відбувалося планування щодо майбутньої передачі матеріалів до архіву. Цікавою стала пропозиція спікерки щодо напрацювання протоколів поводження з усноісторичними матеріалами у разі певних безпекових загроз.

Світлана Маховська розповіла про досвід архівування свідчень установи, де вона працює – Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Та про перенесення цього досвіду у ГО «Чернігівський науково-дослідний центр антропології війни», де вона разом із колегами реалізує проєкт із документування свідчень окупації Чернігівської та Київської областей.

Керівник навчально-наукового центру усної історії Університету Григорія Сковороди в Переяславі Тарас Нагайко розповів про складну ситуацію з фінансуванням його центру, а також про видані у різні роки в Переяславі збірники спогадів. На жаль, записи інтерв’ю, що стали основою для збірників, не збереглися.

Модерувала панель завідувачка сектору усної історії та збереження історичних свідчень, Українського інституту національної пам’яті Тетяна Ковтунович.

У четвертій панелі засідання клубу розглянули досвід неурядових та приватних усноісторичних зібрань. Доцентка Запорізького національного університету Ірина Савченко розповіла про різницю канадської та української практик щодо удоступнення усних свідчень, зокрема, коли є чутлива інформація про проблеми зі здоров’ям чи родинні негаразди оповідачів. Науковиця поставила під сумнів можливість ближчим часом передачі приватними дослідниками своїх записів до архівів.

Валентина Соловйова, керівниця відділу аналітики ГО «Truth Hounds» розповіла про те, що її організація діє за міжнародними стандартами та має співпрацю з правоохоронними органами України. В основу роботи ГО покладений людиноцентричний підхід, коли в кожному конкретному випадку приймаються рішення про оприлюднення інформації – з тим, щоб не нашкодити людям, яких стосується подія.

Керівниця відділу партнерств Архіву Війни Ірина Павлюковська повідомила, що її організація також уважно ставиться до безпеки людей, про яких збирає архівні матеріали. Для користувачів архіву передбачили кілька ступенів доступу та додаткове схвалення від власників документів.

Модераторкою панелі стала Наталія Бабіна, начальниця відділу формування Національного архівного фонду Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки.

Свої напрацювання під час заходу представила також науковиця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України Ірина Коваль-Фучило. Вона записувала спогади людей, що втратили свої домівки після затоплення радянською владою придніпровських сіл, а також після руйнування росіянами Каховської ГЕС.

Спеціальним гостем засідання усноісторичного клубу став полковник Олександр Филь, дослідник усної історії, викладач Національного університету оборони України. Він підготував і видав кілька збірок усних розповідей військових. Дослідник порівняв, як розповідають про свій бойовий досвід ветерани Другої світової війни та сучасні оборонці України, відзначивши, що важливо записувати свідчення відразу, аби зберегти їх відвертість та деталізацію.

З поваги до всіх спікерів в огляді представлені короткі тези виступів, які найбільше привернули увагу. Загалом обговорення здебільшого виходило на практичний вимір, було озвучено багато конкретних пропозицій щодо подальшої співпраці усних істориків та архівістів, щоб виробити алгоритм подальшої взаємодії, аби найбільше усноісторичних документів, в тому числі й про сучасну російсько-українську війну, увійшли до фондів громадських та державних архівів.

Першими кроками такої взаємодії можуть бути проведення методологічного семінару за участі архівістів та фахівців усної історії з метою підготовки рекомендацій щодо прийняття до архівів усноісторичних документів; формування (за згодою) переліку експертів з усної історії, які можуть бути рекомендовані Українським інститутом національної пам’яті та Українською асоціацією усної історії як консультанти або члени експертно-перевірних комісій при державних архівах.

Організацію заходу провела головна спеціалістка сектору усної історії та збереження історичних свідчень Українського інституту національної пам’яті Тетяна Привалко. А ідея щодо тематики засідання належить Наталії Зіневич.