1936 - народився Михайло Осадчий, дисидент

1936, 22 березня в селі Курмани Недригайлівського (нині Роменського) району Сумської області в родині колгоспників народився відомий журналіст, письменник, правозахисник, в’язень радянських таборів Михайло Осадчий.

Михайло Осадчий під час заслання. Фото: vechirniy.kyiv.ua

Вищу освіту здобув на факультеті журналістики у Львівському університеті. Після навчання у 1958 працював редактором і старшим редактором на Львівській телестудії. Через два роки став викладачем Львівського університету, та одночасно редактором університетської багатотиражки, заступником секретаря парторганізації факультету з ідейно-виховної роботи. 

У 1963-1964 роках був інструктором з питань преси Львівського обкому компартії. Член Спілки журналістів України. У 1965 – старший викладач кафедри журналістики Львівського держуніверситету. Без аспірантури і наукового керівника написав та успішно захистив кандидатську дисертацію «Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919-1933)».

У Львові зійшовся з дисидентами-шістдесятниками, цікавився їхніми ідеями. В грудні 1963-го разом з братами Горинями поїхав до Черкас на похорон Василя Симоненка. Через що потрапив на олівець до радянських спецслужб.

Перший арешт стався 28 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди.  Під час обшуку були знайдені заборонена в СРСР історична література й твори самвидаву, які він отримував від шістдесятників, зокрема, від Богдана Гориня та Івана Світличного. Вирок – 2 роки таборів суворого режиму. Після арешту було знищено весь наклад поетичної збірки Осадчого «Місячне поле», яка незадовго до того вийшла у видавництві «Каменяр».

Покарання відбував у радянських таборах в Мордовії, працював столяром. Там спілкувався з багатьма українськими політичними в’язнями різних поколінь – від бандерівців до шістдесятників. Після виходу на волю не міг влаштуватися на роботу у Львові через відсутність прописки. Зрештою, прописавшись в області, знайшов місце на Львівському комбінаті глухонімих.

Навіть у таборі продовжив займатися творчістю. У грудні 1966 року в нього конфіскували зошит з перекладами Федеріко Ґарсіа Лорки, поетів країн Балтії та власними віршами. Вийшовши на волю, написав біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або Зустріч із вождем», у якій розкрив маловідомі факти стосунків літераторів з партійними вождями 1920 років.

Але найбільший успіх приніс автобіографічну повість «Більмо», яка побачила світ у 1968 році в самвидаві. Там, зокрема, була і історія ув’язнення автора та інших політв’язнів, побут їхнього табірного життя. Повість потрапила за кордон і в 1971 році була видана окремою книгою в Парижі.

Книжка викликала шок і значний резонанс у вільному світі. У 1972 вона посіла шосте місце серед 102 бестселерів у Франції. З української її переклали англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, китайською мовами.

Повість «Більмо», видання 1980 року. Фото: vechirniy.kyiv.ua

Популярність «Більма» стала дуже дошкульною для СРСР, і в січні 1972 року Михайла Осадчого арештували, а у вересні засудили за «антирадянську агітацію й пропаганду» на 7 років таборів особливо суворого режиму і три роки заслання. Вдруге Осадчий відбував кару в таборі ЖХ-385-1 у селі Сосновка Зубово-Полянського району в Мордовії.

В ув’язненні Михайло Осадчий брав активну участь в акціях спротиву політв’язнів, через що його часто кидали в штрафний ізолятор. Після відмови співпрацювати з КДБ, влада намагалася психологічно зламати письменника: постійними допитами і вибиваннями каяття, спробою розправи за допомогою кримінальних злочинців, шантажем і погрозами родині, які переходили в дію. Спочатку невідомі побили матір письменника, потім знайшли вбитим рідного брата – Володимира Осадчого. 

Після смерті брата, яка так і не розслідувалася, Михайло голодував 39 днів. Він написав листа генеральному секретареві ЦК Леонідові Брежнєву зі скаргою на ув'язнення. Не отримавши відповідь,  звернувся до американського народу, сенату і президента США Картера з проханням надати йому американське громадянство. 

Правозахисники усього світу підтримували Михайла Осадчого. У 1977 році його обрали почесним членом Швейцарського ПЕН-клубу, а у 1978 українська діаспора присудила йому літературну премію імені Івана Франка. 

У 1979 році відбував заслання у Республіці Комі (РФ). На складі, де він працював сторожем, за  незʼясованих обставин згорів склад. Осадчого звинуватили у шкідництві і виставили позов на 1500 крб. Штраф сплатив академік Андрій Сахаров.

Після заслання повернувся до Львова. Довго не мав роботи, згодом працював вантажником, двірником, кочегаром. У 1987 став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, редагував самвидавний журнал «Кафедра». У 1991 здобув науковий ступінь доктора в Українському вільному університеті (Мюнхен). У жовтні 1992 року Міжнародний Бібліографічний центр у Кембриджі присудив Осадчому звання «Людина року» і відзначив «Нагородою ХХ ст. за видатні досягнення». Від 1993 року працював доцентом кафедри журналістики у Львівському університеті. 

Перебування в таборах підірвало здоров’я письменника. 5 липня 1994 року Михайло Осадчий помер. Похований у Львові.

Леся Бондарук

За матеріалами Віртуального музею Харківської правозахисної групи «Дисидентський рух в Україні»