Чорнобильська трагедія
«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован», – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова КГБ УРСР Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького.
Повідомлення не відображає справжніх масштабів трагедії.
«От взрыва обрушился шатер перекрытия реакторного и кровля машинного залов, воспламенилась также крыша 3-го энергоблока, в связи с чем последний был аварийно остановлен. К 06 часам того же дня пожар на крыше этого энергоблока также ликвидирован».
На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблока перебували 17 осіб персоналу.
УІНП рекомендує. Одинадцять книг і фільмів про Чорнобиль
Наступного після аварії дня урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1 і 2 енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Упродовж 27 квітня більш як 44,5 тис. мешканців міста енергетиків були евакуйовані в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. В Прип’яті залишилося тільки 5 тис. людей, які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. В повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 год. 28 квітня рівень радіації на 3 і 4 енергоблоках становив 1000-2600, а на окремих ділянках міста – 30-160 мікрорентген в секунду. В цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Что это означает?».
Аварія такого масштабу і з такими наслідками сталася вперше у світі. Вченим ще не доводилося вирішувати такі завдання.
Інформаційні матеріали до річниці аварії на Чорнобильській АЕС
В спецповідомленні КГБ, одному з перших чекістських документів про аварію в Чорнобилі, й слова не має про необхідність інформування населення. Натомість, голова КГБ УРСР доповідав, що вживаються заходи із недопущення поширення інформації. «Оперативно-следственной группой КГБ УССР с участием сотрудников КГБ СССР проверяется версия о возможном диверсионном акте. Осуществляются мероприятия по недопущению распространения панических слухов и тенденциозной информации», – читаємо в документі. Це одне із багатьох свідчень того, що влада, як і у випадку з Куренівською катастрофою 1961-го, вирішила приховати правду про аварію в Чорнобилі. Свій крок представники тодішньої партноменклатури і тепер обґрунтовують благородною метою, мовляв не хотіли допустити паніки серед населення. Утім, в ті дні, коли вирішальною для життя могла стати кожна секунда, вбивала не паніка, а радіація. І в цей час приховування правди – ніщо інше як злочин. У спецповідомленнях КГБ, які доступні тепер, поширення будь-якої інформації про Чорнобиль трактується як «наклеп на радянську систему» або ж «поширення панічних чуток». Як одне, так і інше – суворо заборонялось.
До 35-х роковин Чорнобиля УІНП ініціював загальноукраїнську акцію
«На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, яка призвела до ушкодження одного з реакторів. Впроваджуються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена державна комісія», – оголосила ведуча інформаційної програми «Час» о 21.00 28 квітня 1986-го.
Таким чином, мільйони телеглядачів вперше почули про вибух на ЧАЕС. Зрозуміти щось з цього повідомлення було важко, а тим більше здогадатися про справжні масштаби катастрофи. Киян, які могли бачити десятки автобусів в районі окружної і з чуток знали, що щось трапилось у Чорнобилі, слова ведучої центрального каналу заспокоїли. Власне, куце повідомлення в новинах – було спричинене не стільки бажанням влади розповісти населенню про аварію, це був вимушений крок. Кремль просто не міг далі відмовчуватися – кілька годин перед тим Швеція, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію, звернулася до Москви із вимогою дати пояснення.
Чи не найбільш обізнаною з ситуацією на Чорнобильській АЕС структурою було всюдисуще КГБ УРСР. На момент аварії його очолював Степан Муха, а згодом – Микола Голушко. Справа в тім, що за радянських часів існувала така практика, в ранці кожного дня на стіл першого секретаря ЦК Компартії України лягало інформаційне повідомлення від КГБ, з грифом «секретно», в якому містився огляд надзвичайних подій за день попередній. Зокрема, в ньому йшлося про події за попередню добу –надзвичайні пригоди, катастрофи, резонансні злочини, антирадянські прояви (погрози представникам влади, руйнування пам’ятників, поширення листівок), хуліганські дії іноземців в Україні і радянських туристів за кордоном, діяльність закордонних «націоналістичних» і «буржуазних центрів». Зважаючи на те, що ЧАЕС була стратегічним об’єктом, із часу будівництва до неї була прикута особлива увага, спецповідомлення чекістів рясніють згадками про порушення в ході будівництва, неполадки і аварії, випадки невдоволення працівників і звичайно даними про катастрофу 26 квітня 1986-го – масштаби забруднень, рівень радіації в різних місцевостях, ліквідацію наслідків і суспільні настрої, а ще – приховування правди від населення.
Доповідна записка голови КГБ 29 квітня 1986-го була присвячена виключно одному питанню – ні, не інформуванню чи порятунку населення від радіації, – забезпеченню державної безпеки під час підготовки і святкувань «I мая – Дня международной солидарности трудящихся». «Поступающая в КГБ УССР информация свидетельствует о том, что подготовка к празднованию I Мая проходит в исключительно здоровой политической обстановке в республике, в атмосфере высокой общественно-политической и трудовой активности трудящихся по выполнению исторических решений XXVII съезда КПСС», - доповідав Степан Муха.
Зусилля сотень чекістів і міліції були спрямовані на встановлення можливих замислів противника, виявлення і зрив розвідувально-підривних акцій спецслужб і антирадянських центрів імперіалістичних держав. Вживалися заходи попереджувально-профілактичного характеру, з ціллю не допустити ворожої діяльності зі сторони націоналістичних, сіоністських, церковно-сектантських й інших «антирадянських елементів». Серед головних завдань спецслужби – було недопущення поширення інформації про аварію на Чорнобилі: «Особое внимание уделено контролю за оперативной обстановкой в Киевской, Черниговской, Житомирской и других областях в связи с имевши место 26 апреля 1986 года чрезвычайным происшествием на Чернобыльской АЭС. Осуществляются оперативные мероприятия по выяснению возможного враждебного умысла и причин этого происшествия, недопущению распространения панических слухов и тенденциозной информации».
1 травня 1986 року Комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.
Аварія в Чорнобилі викликала занепокоєння Заходу. Там побоювалися, щоб вітер не переніс радіаційний пил до їхніх країн. Іноземці, незважаючи на всі перепони, намагалися дізнатися правду про те, що сталося. «По поступающим в КГБ УССР оперативным и официальным данным, 29 апреля с.г. отмечены настойчивые попытки со стороны сотрудников дипломатических и иных представительств США, Франции и Канады в Москве, корреспондентов и других иностранцев заполучить информацию в связи с аварией на Чернобыльской АЭС», – звітувало КГБ партійному керівництву 30 квітня 1986-го. В іншій доповідній – за 18 липня, шеф КГБ стверджує, що західні спецслужби для збору інформації про Чорнобиль використовують кореспондентів, акредитованих в Москві. «Спецслужбы США, Англии, ФРГ, Франции, и Канады для сбора интересующих их данных используют акредитованных в г. Москве корреспондентов, которые прибывают в г. Киев в качестве туристов. Так, сотрудники зарубежных информационных агентств, телекомпаний, издательств («Эн-би-си», «Нью-Йорк таймс», «Зюддойче Цайтунг», «Шпигель», «Фигаро», «Суар» и др.) предпринимали попытки к получению сведений о мерах по ликвидации аварии, настроениях жителей, для чего посещали рынки, магазины, брали интервью у советских граждан».
В інформаційних повідомленнях КГБ десятки історій пошуків правди іноземцями. Зокрема, слухачка курсів російської мови М. Коурт, громадянка Канади, в розмові по телефону зі співробітником посольства Канади Д. Гуле повідомляла, що в Чорнобилі сталася аварія. Він же попросив її інформувати посольство про будь-які зміни ситуації в Києві, зокрема, припинення руху автобусів, що могло свідчити про мобілізацію транспорту для евакуації населення. Інший випадок, співробітники американського посольства, не називаючи імен, цікавились в обласній епідеміологічній станції про рівень радіації в Чорнобильській зоні і українській столиці. З аналогічними запитаннями кореспонденти англійських, французьких і шведських газет зверталися до Академії наук УРСР, Держтелерадіо, працівників готелів «Дніпро», «Либідь», «Русь». А один відчайдуха-іноземець, фахівець фінської фірми «Лемкон», не маючи відповідного дозволу, намагався на авто проникнути в Чорнобильську зону. Коли зупинили співробітники ДАІ, пояснював, що намагався з’ясувати ситуацію і серйозність аварії.
Із 23 до 25 травня 1986-го в Києві працювала знімальна група американського телеканалу «Сі-бі-ес», збирала матеріал про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Органи КГБ встановили за іноземцями цілодобовий контроль. Ті відвідували центральні вулиці, зони відпочинку, проводили зйомки на Бессарабському ринку і на пункті дозиметричного контролю по Бориспільському шосе. В ході розмов з населенням ставили провокативні запитання: несвоєчасність інформування, небезпеку вживання продуктів харчування тощо. Органи КГБ, які мали значний досвід дезінформування закордонних журналістів, ужили заходів для «потрібного» висвітлення: «Принятыми КГБ УССР мерами контакты журналистов практически были ограничены оперативными источниками органов КГБ, что позволило использовать наступательную тактику в беседах с ними. В результате иностранцы вынужденно согласились с фактами публикации в США тенденциозных материалов об аварии на Чернобыльской АЭС, оправдывая их «отстутствием достоверной информации»... При телефонных разговорах со своими связями и представительством в Москве американцы положительно отзывались об обстановке в Киеве («в городе гуляют толпы народа и наслаждаются жизнью») и действиях советской власти в ситуации, «с которой ранее никому сталкиваться не приходилось».
Навколо Чорнобильської аварії розгорілося протистояння між українською діаспорою й органами КГБ. 30 квітня 1986-го українці збираються на антирадянські демонстрації перед будівлями представництва СРСР при ООН в Нью-Йорку і секретаріату ООН. В церквах Нью-Йорка, Чикаго й інших американських міст відбуваються панахиди за жертвами ядерної катастрофи в Чорнобилі.
В США й Канаді українці створюють низку громадських організацій, які намагаються привернути увагу вільного світу до Чорнобильської аварії. Вони проводять низку демонстрацій, готують звернення до урядів західних держав, збирають матеріали про аварію на Чорнобильській АЕС і організовують масштабну інформаційну кампанію в західних ЗМІ. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року докладав значних зусиль для того, щоб питання Чорнобиля внести на розгляд ООН. Кагебісти інформували вождів партії: «Предпринимаются попытки навязать мировой общественности мнение о якобы проводимой в СССР «политике геноцида по отношении к украинскому народу». В этих целях функционеры ЗП УГВР в контакте со спецслужбами США осуществляют опросы прибывающих по различным каналам в Соединенные Штаты советских граждан, а также посетивших Украину иностранцев. Указанные материалы после соответствующей «обработки» оуновцы намерены использовать для антисоветской обработки членов зарубежных делегаций, учавствующих в работе Генеральной сессии ООН».
В квітні 1987-го в США відзначаються перші роковини аварії на Чорнобилі: «По полученным КГБ УССР оперативным данным, так называемый «Всемирный конгресс свободных украинцев» (СКВУ) объявил «неделю чернобыльской трагедии», начинающуюся с 26 апреля с.г., – читаємо у звіті КГБ 10 квітня 1987-го. – В этот период в Нью-Йорке, Вашингтоне, Филадельфии и Чикаго планируется проведение антисоветских сборищ, богослужений и панахид «в память жертв Чернобыля». I мая в Нью-Йорке намечается шествие к зданию ООН со свечами и траурными лентами».
В цей же час в Києві зусиллями КГБ були зірвані заплановані чорнобильцями заходи. Мешканці житлових масивів Троєщина і Харківське шосе, що були евакуйовані з 30-кілометрової зони, планували зібратися в центрі міста 26 квітня 1987-го, і висловити невдоволення розмірами відшкодувань матеріальних втрат, відсутністю постійної прописки в столиці, встановленими в лікарнях діагнозами, що не відповідали дійсності. Ця акція мала б значний й резонанс, тому КГБ зробили все для того, щоб її не допустити. «Управлением КГБ по г. Киеву и Киевской области под руководством партийных и советских органов во взаимодействии с органами внутренних дел осуществлен комплекс мер по недопущению возможных негативных проявлений, - доповідав голова КГБ першому секретарю ЦК Компартії Володимиру Щербицькому 27 квітня 1987-го, - Проведена широкая разъяснительная работа по местам жительства, работы и учебы эвакуированных в г. Киеве, а также местах дислокации действующих и строящихся атомных станций в республике, через оперативные возможности оказывалось сдерживающие влияние на инспираторов и подстрекателей групповых действий. В результате принятых мер каких-либо негативных проявлений в г. Киеве и других населенных пунктах республики не допущено».
Із Чорнобильської аварії почався розпад Радянського Союзу. Власне, розпад розпочався раніше, і причини його були глибші, але Чорнобиль став тією останньою краплею, яка переповнила чашу людського терпіння. Приховування владою правди про факт катастрофи і її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим, похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.
В звітах органів КГБ все частіше зустрічалися повідомлення про антирадянську діяльність «націоналістичних» і «буржуазних» центрів, прояви невдоволення радянською владою. Час від часу кагебісти повідомляють партійні органи про випадки поширення в Києві й інших містах республіки антирадянських листівок в яких йшлося про аварію на Чорнобилі і недолугі дії влади у зв’язку з нею. «3 сентября 1986 г. В 06 часов 30 мин. на рекламном щите в подземном переходе на Московской площади (Московский район) обнаружена листовка провокационного характера. В ней сообщается о якобы предстоящем 3 сентября с.г. «большом выбросе и возможном» взрыве» на Чернобыльской АЭС, а также содержится призыв не доверять партии и правительству, увозить детей. Текст исполнен от руки печатными буквами на листе бумаги размером 9+13 см». Брак офіційної інформації, породжував найрізноманітніші чутки, зокрема про те, що сталася нова аварія на Чорнобильській АЕС, про забруднення радіацією питної води в Києві тощо.
Спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища.
«В организации протестов против дальнейшего развития атомной энергетики республики особую активность проявляют неформальные объединения «Спадщина», «Зэлэный свит» (Киев), «Экология» (Черкассы), «Экология и мир» (Керчь) и др., – доповідав Володимиру Щербицькому Голова КГБ УРСР Голушко 20 квітня 1989-го. – В этих целях ими планируется использовать мероприятия, приуроченные к очередной годовщине аварии на Чернобыльской АЭС. В городах Николаеве, Житомире, Днепропетровске, Харькове, Черкассах, Южно-Украинске Николаевской области и пос. Щелкино Крымской области в период с 23 по 29 апреля с.г. намечено проведение митингов и демонстраций с соответствующими лозунгами и транспарантами».
В багатьох регіонах України все частішими стають акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій, відповідні публікації в пресі, пікетування діючих Хмельницької, Рівненської, Запорізької та Південно-Української АЕС, участь в них брали тисячі людей. 26 квітня 1988 року, в Києві на площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності), незважаючи на протидію КГБ, відбувається перша несанкціонована демонстрація. Її гасла – «Геть АЕС з України», «УКК – за без’ядерну Україну». «Не хочемо мертвих зон», «АЕС – на референдум», «Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль», «Кожному – персональний дозиметр». А вже невдовзі – побудована на брехні імперія впала.
Ярослав Файзулін
Стаття у скороченому вигляді була опублікована в журналі «Країна»
Документальна інсталяція "Під саркофагом"