Заява УІНП щодо створення експозицій про події Революції Гідності та спроби ввести в оману громадян щодо ролі в них спецпідрозділу “Беркут”
Що ми пам’ятаємо, як оцінюємо події, що засуджуємо, на яких прикладах виховуємо наступні покоління? Відповіді на ці запитання вказують, які цінності ми культивуємо і відстоюємо, в якому світі хочемо жити. Чи це демократичний світ, де думка людей має значення, де права і свободи людини – визначальна цінність, дійсно захищена Конституцією? Чи це світ, де Основний Закон є формальністю, а насправді заохочується свавілля, культивується право сили та будь-який протест жорстоко придушується? Враховуючи, що комеморативні практики є важливою складовою формування здорового громадянського суспільства, Український інститут національної пам’яті закликає до відповідального пам’ятання про ключові події історії незалежної України.
На початку травня у краєзнавчому музеї села Межиріч на Черкащині відкрилася експозиція, присвячена розформованому після Революції Гідності спецпідрозділу МВС “Беркут”. Вона викликала обурення значної частини суспільства через обраний її організаторами ракурс, адже розповідала про беркутівців лише як про захисників правопорядку, нехтуючи фактами протиправних дій з боку бійців цього підрозділу щодо мітингувальників. Ситуація з цією експозицією показала, що країні, зокрема музейним інституціям, бракує напрацьованої мови пам’яті про події недалекого минулого та різні сторони висвітлення історичних подій.
Перш за все слід наголосити, що діалогу та порозумінню не сприяє те, що досі не звершилося правосуддя – не названі та не покарані винні у вбивствах протестувальників та силовиків під час Революції Гідності. Родини учасників подій по обидва боки барикад досі не знають всіх обставин загибелі своїх близьких. Цим користуються представники окремих політичних партій для маніпуляцій суспільною думкою, підвищення своєї скандальної впізнаваності та розпалювання ворожнечі між громадянами.
У цих умовах дуже важливо, щоб музейні інституції із максимальною відповідальністю ставилися до формування експозицій, інтерпретації та презентації історичних подій, які досі є живою травмою для суспільства. Перш за все йдеться про дотримання принципів справедливості, об’єктивності та поваги до гідності загиблих людей, про дієве врахування у роботі основних засад державної політики у сфері культури, зокрема, що стосується сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, а також дотримання принципів музейної етики, викладених зокрема у Кодексі музейної етики Міжнародної ради музеїв.
Важливо зберегти повноту пам’яті про події Революції Гідності та враховувати, що невіддільною частиною цієї пам’яті є надзвичайно складний і суперечливий розділ про роль представників силових структур у революції. Зокрема, це стосується підрозділів МВС України, залучених тодішньою владою для охорони урядового кварталу та центру Києва. Хоча формально загони спецпризначення та внутрішніх військ тоді залучалися для підтримки громадського порядку, але відомо, що далеко не всі з них добросовісно виконували свої обов’язки й захищали людей та майно.
Зокрема, слід нагадати, що бійці спецпідрозділу “Беркут” були звинувачені слідством у виконанні злочинного наказу й жорстокому побитті студентів у ніч на 30 листопада 2013 року та застосуванні сили до активістів на вул. Банковій 1 грудня 2013 року. За вбивства вісімнадцяти активістів 18 лютого 2014 року Генеральна прокуратура України передала до суду п'ять обвинувальних актів, у тому числі стосовно трьох командирів рот “Беркута”. Є один засуджений до п'яти років ексберкутівець із випробувальним терміном три роки. За час розслідування справи про вбивства протестувальників 20 лютого 2014 року про підозру повідомили 26 колишнім співробітникам “Беркута”, серед яких, зокрема, командир спецроти та його заступник. А мотивуючи ліквідацію цього спецпідрозділу в лютому 2014 року, керівництво МВС відзначило, що причиною цього стала його "повна дискредитація перед Українським народом". Особливо потрібно наголосити на тому, що після Революції Гідності та нападу Росії на Україну у 2014 році значна частина представників цього спецпідрозділу зрадили присязі, втекли від слідства на територію РФ, а деякі навіть встигли присягнути на вірність іншому народові.
Поряд із цим необхідно наголосити, що неприпустимим є застосування тільки підходів колективної відповідальності – не всі представники спецпідрозділу погоджувалися вчиняти злочинні накази, бити та катувати беззбройних громадян. Частина правоохоронців залишилась вірна присязі захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи людей, а з початком російсько-української війни багато хто з них пішли добровольцями на фронт і захищали територіальну цілісність України. Ці обставини також потребують чесного висвітлення з боку музейних та інших інституцій культури, але не можуть подаватися окремо без демонстрації всіх передумов.
З огляду на ці обставини закликаємо працівників музейних інституцій пам’ятати, що події Революції Гідності є надзвичайно важливою, багатогранною і чутливою темою, яка досі стосується реального життя і доль багатьох людей, що живуть поряд із нами. Відтак, робота над музейними проєктами, присвяченими їй, вимагає особливої чуйності, уважності до деталей, глибокого знання різних нюансів революційних подій та професіоналізму. Тому, жодні факти того часу не можуть подаватися поза контекстом, без згадування причин та наслідків. Створення експозицій або представлення інформації про співробітників МВС, які були задіяні під час Революції Гідності, в жодному разі не може базуватися на однобоких і тенденційних даних. Неприпустимою також є глорифікація тих, хто міг брати участь у насиллі та катуванні громадян чи був виконавцем злочинних наказів. Такі проєкти чи музейні експозиції не лише виходять за межі етики, але й можуть нести у собі загрози ретравматизації суспільства, стати наругою над пам’яттю про безневинних людей, які загинули під час Революції Гідності.
Заохочуємо українських музейників орієнтуватися у своїй діяльності на міжнародні стандарти. До прикладу, пункт 4.2. Кодексу музейної етики, розробленого Міжнародною радою музеїв, зазначає, що під час презентації виставок “музеї повинні гарантувати, що інформація, яка представлена на експозиції та у виставках, є науково обґрунтованою, точною і відповідним чином враховує представлені групи чи погляди”. А пункт 4.6. цього ж документа говорить: “Інформація, яка публікується музеями, у будь-якому випадку повинна бути точною, науково обґрунтованою і повинна належним чином враховувати відповідні академічні напрацювання, соціальний контекст і погляди. Музейні публікації не повинні компрометувати стандарти установи”. Також у питаннях меморіалізації складних подій запрошуємо послуговуватися принципами, викладеними в Міжнародній хартії меморіальних музеїв, зокрема пунктами такого змісту: "рішення меморіальних музеїв щодо змісту, освіти та дизайну мають ухвалюватися переважно шляхом відкритого неієрархічного плюралістичного обговорення зі свідками, вченими, освітянами, політиками й уповноваженими соціальними групами", а також "інтерпретація має уникати комеморації у формі почуттів помсти, ненависті та образи між різними групами жертв".
Також ми звертаємо увагу правоохоронців, прокурорів, суддів та усіх причетних до розслідування злочинів під час Революції Гідності, що лише повне розслідування, озвучення імен усіх винних у вбивствах протестувальників та силовиків, а також винесення справедливих судових вироків із подальшим покаранням винних дасть можливість завершити чесний діалог із суспільством про події осені 2013 – зими 2014 року. Справедливість має нарешті покласти край політичним спекуляціям на ґрунті трагедії і злочину.
Звертаючись до державців та політиків різних партій хочемо наголосити, що періодичні безвідповідальні заяви про можливу реабілітацію ексбійців “Беркута”, перегляд вшанування подвигу учасників Революції Гідності, а також можливе скасування закону про амністію для учасників Революції гідності лише загострюють ситуацію і посилюють побоювання щодо можливого упередженого та несправедливого зміщення акцентів в оцінці подій Революції Гідності та навіть її повної ревізії. Це несе загрозу національній єдності та консолідації українського суспільства, а в умовах війни ще й загрожує національній безпеці України.
Інформуємо, що з огляду на суспільну значущість питання та чіткий запит на додаткове обговорення цієї теми Український інститут національної пам’яті найближчим часом ініціює проведення публічного заходу для музейників, в рамках якого буде глибше опрацьована тема мови пам’яті в сучасних музейних практиках.
Також звертаємо увагу, що Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності та Український інститут національної пам’яті уже мають досвід і надалі готові допомагати регіональним музеям та надавати науково-методичну, організаційну та інформаційну підтримку зі створення музеїв, тимчасових чи основних експозицій, освітніх та інших матеріалів щодо висвітлення подій та увічнення пам’яті про Революцію Гідності.