«Життя – як покута. І як служіння своїй ідеї і своєму народу»: у Києві відзначили 70-річчя Василя Овсієнка (фото)
«Якби у Василя Овсієнка не було сьогодні ювілею, то його варто було б вигадати, щоб зустріти тут стільки «своїх». Дякую, Василю, що ти нас тут усіх зібрав». Ці слова однокурсника Василя Овсієнка, відомого поета і режисера Станіслава Чернілевського якнайкраще передають атмосферу, яка панувала в залі Будинку Актора, яка 8 квітня не могла вмістити всіх охочих привітати пана Василя з ювілеєм, ще раз пригадати часи, коли для того, щоб просто бути собою і говорити правду, потрібна була неабияка мужність.
Розпочався вечір виступом відомого дитячого фольклорного театру «Дай Боже». Діти співали веснянки, демонстрували народні забави, а під кінець вивели ювіляра на сцену і побажали всіляких гараздів.
Учасників вечора благословив духівник Василя Овсієнка отець Валерій Копійка
Щедрими були вітання і від офіційних органів влади. Голова Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих Орися Сокульська зачитала вітальний адрес від Президента України Петра Порошенка, а міністр культури України Євген Нищук – від Глави уряду Володимира Гройсмана.
Також пан Євген вручив ювіляру відзнаку Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури». З вітальним словом виступив і голова парламентського комітету з питань культури та духовності Микола Княжицький.
Подвижницьку працю Василя Овсієнка гідно оцінила і Православна Церква України. Кандидат богословських наук протоієрей Павло Мельник вручив ювіляру Благословенну Грамоту Митрополита Київського і всієї України владики Епіфанія та нагрудний знак-медаль у вигляді хреста.
Привітали Василя Овсієнка і земляки. Голова Житомирської обласної філії ветеранів Української Гельсінської Спілки Олександр Батанов передав вітальні грамоти та подарунки від Житомирської облдержадміністрації та Житомирської міськради.
Ведуча вечора Леся Матвійчук нагадала, що Василь Овсієнко любить народні пісні і навіть сам непогано співає. А Київський академічний ансамбль української музики «Дніпро» та його солістка Олена Кулик подарували низку українських пісень та мелодій.
Сам вечір нагадував невеличку подорож в минуле. Спогадами про Василя Овсієнка і ті часи ділилися друзі його юності, які пам’ятали перші кроки дисидентства, Іван Розпутенко, племінник Юрій Овсієнко, учень Микола Левченко, однокурсник Михайло Якубівський та інші люди. А директор видавництва «Кліо» Віра Соловйова презентувала від імені громади путівку в санаторій на «творчу відпустку». Вона ж згадала моменти, як Василь Овсієнко любив рвати насіння квітів, щоб потім розсівати їх.
Гарним дарунком стала і пісня про село у виконанні Віталія Свирида.
Далі розповідь зайшла про випробування ув’язненням. «Мене радянська влада направила на «перевиховання». І я дякую їй за це. Бо я потрапив у середовище таких, як я сам. І коли на початках я лише інтуїтивно шукав шляхи, як боротися, то по завершенні першого терміну я вже чітко знав, що я з цього шляху не зійду», - зізнався пізніше Василь Овсієнко. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка Микола Жулинський згадав перший суд над Овсієнком, свідком якого став, як «представник громадськості». Відомі дисиденти Мирослав Маринович та Олесь Шевченко розповіли про акції протесту, які влаштовувалися навіть в тих нелюдських умовах. А журналіст Богдан Нагайло пригадав, як він у ті часи в рядах Міжнародної амністії боровся за права дисидентів.
У розповідях часто виникала паралель між Василем Овсієнком та Василем Стусом. Вони півтора місяці перебували в одній камері і Овсієнко виніс на волю вірші побратима, вивчивши їх напам’ять. Про це нагадала і бардеса Олена Голуб, виконавши кілька пісень на слова Стуса.
Після звільнення Василь Овсієнко з головою поринув у громадську роботу. Він був одним з ініціаторів перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина, організовував поїздки в Санадармох та на Соловки, став справжнім літописцем дисидентського руху, записавши біля 200 спогадів, інтерв’ю, нарисів про радянських політв’язнів. Про це розповідали режисер фільму «Просвітлої дороги свічка чорна» Станіслав Чернілевський, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, голова наукового товариства імені Сергія Подолинського Володимир Шевчук.
Свої віншування Василю Овсієнку дарували і відомий кобзар Тарас Компаніченко, який був поряд з Василем Овсієнком у багатьох експедиціях і на багатьох майданах та барикадах, та хлопці з гурту «Хорея козацька».
На подвижницькій праці Василя Овсієнка виросло не одне покоління істориків і громадських діячів. Часто він по-родинному опікувався молодими колегами. Серед останніх був і Вахтанг Кіпіані, який шукав на Соловках місце поховання останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
Василь Овсієнко виявився великим прихильником пісень незабутньої Квітки Цісик. Голос цієї співачки нагадала учасниці проекту «Голос країни» Оксана Муха, яка заспівала «Місто спить» та українську народну пісню «Тече річка невеличка». Як зізнався Василь Овсієнко, останню він колись співав у неволі з Левком Лук’яненком.
Попри святковість вечора, у виступах багатьох промовців лунала тривога щодо найближчого майбутнього, яке визначатиме, піде історія України по колу, чи вдасться зберегти країну і курс на її розвиток. І зараз перед народом стоїть питання не стільки виборів, скільки вибору. І є надія, що українці таки згуртуються і не дадуть знівелювати все, що зроблене за останній час. І всі жертви не будуть марними. На цьому наголосив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Підсумував вечір виступ самого ювіляра. Згадуючи, як, злякавшись погроз «лікування» на першому слідстві, він несвідомо видав багатьох із тих, кому давав прочитати самвидав, Василь Овсієнко назвав усе своє життя покутою за ті гріхи. Хоча, як зазначали багато хто з учасників вечора, це було велике служіння – своїй совісті, своїй ідеї, своєму народові.
Завершився вечір виступом народного хору «Гомін», який разом з усім залом виконав на честь ювіляра пісню «Ой у лузі червона калина».
Але і після завершення публіка ще довго не відпускала пана Василя. Практично усі пішли додому з книжками Овсієнка. А багато хто – і з автографом. Український інститут національної пам’яті з цієї нагоди поширив частину накладу книги біографічних нарисів «Світло людей».
