30 жовтня, у День політв’язня в СРСР, Український інститут національної пам’яті та “Історична правда” презентували спільний проєкт – документальний цикл про українських дисидентів-політв’язнів: Ірину Стасів-Калинець, Миколу Руденка та Святослава Караванського.
Документальний цикл складається з трьох короткометражних фільмів. Усі вони найближчим часом будуть доступні для вільного перегляду на офіційному ютуб-каналі Інституту та офіційній сторінці у фейсбуці. Також заохочуємо освітні та культурні установи використовувати ці фільми з просвітницькою метою. Завантажити їх для показу можна за посиланням.
У 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець. Герої циклу є представниками дисидентського руху – вихідцями з різних регіонів України: Ірина Стасів-Калинець — зі Львова, Святослав Караванський — з Одеси, а Микола Руденко — з селища Юр’ївка на Донбасі.
Ці люди є “виразниками суспільної активності та руху гуманітарної інтелігенції, яка в той час репрезентувала боротьбу проти русифікації та за відродження національної культури українців”, зазначив під час презентації Олег Бажан, старший науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук. Він також зауважив: документальний цикл показує, що дисидентський рух охоплював усю Україну, а не обмежувався “націоналістичним” Львовом чи Києвом.
Як розповіла під час презентації Любов Крупник, продюсерка документального циклу, авторка ідеї, співробітниця УІНП та модераторка заходу, ці фільми є внеском у те, щоб у медійному просторі більшало героїв, які справді багато зробили для здобуття Україною незалежності та є носіями цінностей, які варто наслідувати.
“Цикл дещо, напевно, консервативний, але водночас може заохотити прочитати про цих людей більше. Головна функція всього, що ми робимо в останні роки, – це заохотити людей до розуміння, що минуле – це дуже цікаво й дуже складно. Очевидно, ми багато речей спростили. Це було живе суспільство, не ідеальне. І ми не перший раз пробуємо показати людей з підручника звичайними, простими людьми”, – розповів Вахтанг Кіпіані, ведучий фільму, засновник та головний редактор “Історичної правди”.
Презентація документального циклу символічно відбулася в День радянського політв’язня, який почали відзначати 30 жовтня 1974-го. Як розповів Олег Бажан, саме в той день пресконференцію провів Андрій Сахаров, на якій звернувся до Леоніда Брєжнєва з листом. “Слова з того листа досі актуальні. Сахаров зауважував, що не можна допускати такого жорсткого придушення людської гідності і людського права. Не можна допускати загибелі мужніх і гідних людей. Сьогодні у застінках Росії теж перебувають понад 100 політичних в’язнів. І сьогоднішній захід – це ще одна можливість звернутися до цієї дражливої теми і підтримати їх”, – сказав Олег Бажан.
Участь у презентації також взяли:
Послухати виступи всіх учасників презентації можна у записі нижче.
Історична довідка
Ірина-Стасів Калинець (6 грудня 1940 – 31 липня 2012) – письменниця, шістдесятниця, дисидентка-правозахисниця, учасниця руху за відновлення Української греко-католицької церкви. Вона брала участь у роботі «Меморіалу», «Товариства Лева» та Народного Руху України. Ірина та її чоловік Ігор Калинець були близькими друзями відомих дисидентів і політв’язнів Валентина Мороза, В'ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Михайла Гориня, Стефанії Шабатури, Івана Геля. Під час другої хвилі брежнєвських репресій проти діячів української культури Ірина виступила на їхній захист. За це в 1972 році ув’язнена та засуджена до шести років таборів і трьох років заслання. У 2019 році Ірина Стасів-Калинець стала героїнею проєкту УІНП – календаря «Українські жінки XX століття».
Святослав Караванський (24 грудня 1920 – 17 грудня 2016) – український мовознавець, який народився в Одесі. Був у підпіллі ОУН. Багатолітній в’язень радянських концтаборів, в яких провів понад тридцять років. Святослав Караванський уклав перший словник українських рим, який поширювався через самвидав. Виступав за дубляж фільмів українською мовою. В 1965 році, занепокоєний посиленням русифікації у навчальних закладах, написав статтю «Про одну політичну помилку». Це стало підставою для радянської влади знову відправити дисидента у табори.
Микола Руденко (19 грудня 1920 – 1 квітня 2004) – письменник, засновник Української Гельсінської групи, політв’язень радянських таборів. 9 листопада 1976 року в квартирі Андрія Сахарова у Москві Микола Руденко провів пресконференцію для іноземних журналістів, на якій оголосив про створення Української Гельсінської групи. Це була перша легальна правозахисна організація в радянській Україні, яка боролася з порушенням прав людини. УГГ відіграла одну з ключових ролей у відновленні незалежності. Наприкінці 1976 року до групи увійшли Петро Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката.