1906, 23 січня – у місті Одеса народився Віктор Добровольський, актор театру та кіно.

Віктор Добровольський (1906 - 1984). Фото: uk.wikipedia.org
Його батько, Микола Добровольський, був священником у селі Лиса Гора Херсонської губернії (нині - Миколаївська область). Дитинство Віктор провів серед селян, вбираючи традиційну народну українську культуру. Звідси походила його зацікавленість Україною.
У 1922 році він вперше виступив на сцені Одеського Народного театру, а в 1928-му закінчив навчання на студіях при Одеському державному українському музично-драматичному театрі. На Добровольського неабияк вплинула київська трупа Панаса Саксаганського, яка неодноразово приїздила на гастролі в Одесу. В 1926-му актор зіграв імператора Миколу ІІ у фільмі Петра Чардиніна «Тарас Шевченко». Як зазначає українська дослідниця Людмила Новікова:
«Природні дані Віктора Добровольського — зріст, статура, шляхетна рельєфність рис обличчя — від самого початку акторської кар’єри визначали його сценічне і екранне амплуа».
В 1933-му стає актором Сталінського українського музично-драматичного театру, очолюваного колишнім режисером театру «Березіль», Василем Васильком. На цій сцені його найвідомішою стала роль Макбета в однойменній драмі Шекспіра. Тоді ж актор стає директором новоствореного Сталінського театру ляльок, де неодноразово ставили українські казки, зокрема «Івасик–Телесик» та «Коза–дереза».
1930-ті роки – період репресій совєтської влади. Під які наприкінці 1938 року потрапляє і Віктор Добровольський. Його звинувачують у змові місцевих «націоналістів-театралів» проти Голови Ради Народних Комісарів СРСР В’ячеслава Молотова. Заперечуючи надуману НКВД «антирадянську діяльність», актор не замовчує проблеми тогочасного українського театру на Донбасі: нестачу фінансування та відсутність підтримки керівництва області творчих ініціатив місцевих діячів театру. Майже рік Добровольський перебував під слідством, але «за відсутності необхідних доказів» його випускають на свободу та дають дозвіл на подальшу театральну діяльність.
Протягом 1938-1939 Віктор Добровольському доводиться боротися з безгрошів’ям та загалом скрутними умовами життя. Зрештою, його запрошує до Києва Гнат Юра, який на той час був художнім керівником Київського державного українського драматичного театру імені Івана Франка. На цій сцені Добровольський зіграв одну із найвідоміших ролей – Михайла Гурмана, в спектаклі «Украдене щастя» (1940). П’єса присвячена приєднанню земель Західної України до складу СССР. Ця вистава стане візитівкою актора. Цю постановку ставитимуть в театрах республіки аж до розпаду Совєтського Союзу.
В період Другої світової діяльність Добровольського набуде всесоюзної популярності. В 1942 році вистава за мотивами п’єси Олександра Корнійчука «Фронт», де Добровольський зіграє командарма Огнєва, демонструватиметься по усьому тилу, зокрема й у Москві.
У 1944-му совєти заарештують батька, якого запідозрять у співпраці з румунською окупаційною владою та відправлять у виправно-трудові табори на 8 років. В 1945 році відбудеться повторний перегляд справи Миколи Добровольського, за результатами якого з нього знімуть усі звинувачення. Як виявить слідство, батько діяча не тільки матеріально допомагав полоненим червоноармійцям, а й переховував у себе партійних активістів. Проте, звільнити колишнього священника не вдалося. Він помре восени 1945-го від запалення легенів за кілька днів до отримання табірним керівництвом відповідного рішення Військової колегії.
У повоєнні роки Віктор Добровольський активно розвиватиме свою кінокар’єру. Знаковою стане його образ Богдана Хмельницького у фільмі «300 років тому…», який розповідає про «об’єднання» України та Росії.

Віктор Добровольський у ролі Богдана Хмельницького. Фільм «300 років тому…». Фото: telegraf.com.ua
Крім суто акторської діяльності, Добровольський був головою виконавчого комітету Київського державного українського драматичного театру імені Івана Франка, очолював тарифікаційну комісію при Міністерстві Культури УРСР. На останній посаді, за спогадами актора театру, Олега Комарова, підтримував місцевих діячів театру, «вибиваючи» для них житло та фінансову підтримку від держави. В 1960-их роках Віктор стає одним з членів правління Товариства культурних зв’язків за кордоном. Здійснює закордонні поїздки (зокрема, до США та Австралії), просуваючи українську культуру.
За спогадами колег, Віктор Добровольський був чесною людиною. Сприяв молодим талантам, навіть, якщо вони не підходили під критерії партійного бачення мистецтва. У 1963 році було звільнено деяких акторів театру Франка (зокрема Наталії Ужвій), нібито через пенсійний вік (насправді, за «надмірний реалізм»» у виставах). Добровольський також звільняється на знак протесту проти свавілля.
Перерва в творчій діяльності актора була недовгою. В 1964-го він починає працювати в Київському російському драматичному театрі імені Лесі Українки. На цій сцені вже немолодий актор переживає свій другий розквіт. Зокрема, за роль незаможного грузинського селянина Агабо Богверадзе з п’єси Отія Іоселіані «Поки гарба не перекинулася» актора нагороджують у Москві грошовою премією та дипломом. За гру у виставі Павла Загребельного «Предел спокойствия» Добровольський отримує Шевченківську премію. Також від болгарського уряду він отримає орден Кирила і Мефодія І ступеня.
Помер Віктор Добровольський 28 липня 1984 року в Києві. За життя зіграв понад 200 театральних і 30 кінематографічних ролей. Його гра надихала майбутніх українських акторів театру та кіно, зокрема була прикладом для сім’ї Задніпровських.