1935 – народився Олександр Пономарів, мовознавець

1935, 17 жовтня в Таганрозі народився відомий мовознавець, професор КНУ імені Тараса Шевченка, один із співавторів Нового українського правопису Олександр Пономарів.

Олександр Пономарів. Фото: labs.journ.univ.kiev.ua

Завжди підкреслював, що народився на українських етнічних територіях, заселених вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, де до 1933 року навіть були українські школи. Втім, йому в школі довелося вчитися російською. Так само в Київський університет імені Шевченка вступив на російську філологію – для українського відділення не вистачило знання правопису. Але українську мовну грамоту вивчив самотужки. Як і новогрецьку та п’ять слов’янських мов, якими читав і перекладав.

Усього в житті добивався сам. Ріс без батька – Данило Семенович був мобілізований до Червоної армії, у 1942 році потрапив у полон і загинув у концтаборі на території Польщі. Попри навчання російською, вдома розмовляв українською, і звичаї та пісні були українські. Пізніше змінив батькове прізвище Пономарьов на Пономарів, вважаючи його зросійщеним.

Після закінчення університету працював у відділі загального та слов'янського мовознавства в Інституті мовознавства імені Потебні АН України, захистив кандидатську дисертацію «Лексика грецького походження в українській мові». У часи погромів дисидентського руху, з 1976 по 1979 рік був старшим редактором у київському видавництві «Техніка».

У 1979 році повернувся до КНУ імені Шевченка, уже як викладач, згодом – старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики. Читав лекції з української мови в Інституті східноєвропейських студій Карлового університету в Празі. Своїми авторитетами вважав діячів початку минулого століття - першого ідеолога українського націоналізму Миколу Міхновського та поета і публіциста Євгена Маланюка. 

Був одним із співавторів нового українського правопису, обстоював повернення до «репресованих» у 1930-х роках норм «харківського» правопису. Підтримував «мовний майдан», звертався до Віктора Януковича із вимогою скасувати так званий мовний закон «Ківалова-Колесниченка», який надавав ширші права російській мові. До останнього вів на сайті BBC авторську колонку, де давав відповіді на питання зі стилістики української мови.

Був автором понад 250 наукових, науково-популярних та публіцистичних праць з історії та культури української мови, членом Спілки письменників України та Спілки журналістів, товариства «Просвіта», входив до редколегій журналу «Дивослово» і газети «Слово Просвіти». Нагороджений премією Бориса Грінченка, а також орденом «За заслуги» III ступеня та орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня.

Помер 14 жовтня 2020 року, не доживши три дні до свого 85-річчя. Похований у Києві на Байковому кладовищі.