1858 - народився Павло Тутковський, геолог

1858, 1 березня – у селищі Липовець на Вінниччині народився Павло Аполлонович Тутковський, географ, геолог, педагог, один із засновників української геологічної школи.

Навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету.

Проводив геологічні дослідження майже всіх губерній України. У 1895-му підготував проект водопостачання Києва, завдяки чому місто одним із перших у Європі забезпечило себе артезіанською водою.

1911-го захистив докторську дисертацію «Викопні пустелі Північної півкулі». Викладав у Київському університеті, 1917-го створив при ньому Географічний інститут. Один із основоположників Української академії наук, входив до числа перших 12-ти українських академіків. Засновник Геологічного музею та перший директор Інституту геологічних наук Академії наук України. У 1920-х роках доклав чимало зусиль для формування школи українських геологів.

Павла Аполлоновича вважають універсальним вченим, який працював практично у всіх галузях науки про Землю. Розробив фізико-географічне районування території України, низку гіпотез та теорій з проблем еолового походження лесів та постльодовикових пустель. Незалежно від Володимира Вернадського, створив власну концепцію біосфери.

Павло Тутковський (1858 – 1930). Фото: volyntimes.com.ua.

Автор майже 600 наукових праць. Його монографія «Словник геологічної термінології» (1923) стала важливим внеском для формування української наукової термінології в галузі природничих наук. Як пояснював Павло Тутковський: «Визначаючи величезну могутність Слова як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу розроблення української природничої термінології. Унаслідок сумних історичних подій на Україні в останні століття, наукові українські терміни могли виробитися лише в обсязі наук гуманітарних; природничі науки, що їх розвиток почався наприкінці ХVІІІ століття, залишилися у нас без добре розробленої національної наукової термінології. Тому й досі ми знаходимо в українській науковій і популярній природничій літературі багато термінів невдалих, невлучних, дуже негарних».

Читав лекції українською мовою. Через активну проукраїнську позицію зазнав звинувачень у націоналізмі, вченого викликали в ДПУ на бесіди, що спричинило різке погіршення здоров’я. Його 70-річний ювілей відзначили на рік пізніше, в 1929-му, і тільки за наполяганням Михайла Грушевського.

Помер 1 червня 1930-го у Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.