1943 - знищення Корюківки
1943, 1 березня – у Корюківці на Чернігівщині нацисти почали каральну акцію по знищенню місцевого населення.
Спалена Корюківка. Березень 1943 року. Фото: www.cult.gov.ua.
У лютому 1943-го радянське партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини і розташувалося у корюківських лісах. У ніч на 27 лютого 1943-го партизани розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон, розташований у Корюківці. У відповідь на це начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Сумської області Байєр Бруно Франц наказав знищити Корюківку. Виконавцем стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін із військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдат спеціальних каральних формувань із числа колабораціоністів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а. Одним із найвідоміших злочинів цього підрозділу Айнзатцгрупи «С» - розстріли єврейського цивільного населення Києва 29 і 30 вересня 1941-го в Бабиному Яру.
Вранці 1 березня у Корюківку прибув каральний загін і оточив містечко. Людей групами по 50–100 чоловік зганяли у будинки і розстрілювали. «Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. – розповідав Євген Римар, якому вдалося вижити. – Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить. Тут у мені все потемніло, і нічого я більше не пам’ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не лишилось від моїх діток нічого. Навіть могилки...».
Спалена Корюківка. Березень 1943 року. Фото: www.cult.gov.ua.
Одночасно солдати на 10 машинах прочісували околиці містечка та оглядали хати. Усіх, хто їм траплявся розстрілювали на місці. Після того містечко спалили. Очевидці розказували, що дим і заграву від пожежі було видно за 27 км від Корюківки у Сновську, за 50 км – у Сосниці та за 25 км у Холмах. Акція тривала 1 і 2 березня 1943-го. 9 березня каральний загін повернувся, щоб допалити селище і добити вцілілих.
Упродовж цих днів радянське партизанське з’єднання Федорова, що знаходилося у лісах за 15 км від Корюківки, залишалося на місці. Наказу від командування допомогти і врятувати цивільне населення міста рядові партизани, які рвалися у бій, так і не отримали.
Протягом двох днів нацисти знищили майже 7 тисяч мешканців Корюківки. В Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943-го вказано, що 1 і 2 березня 1943 р. «здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків, вціліло тільки 10 цегляних».
Загиблі у березні 1943 року жителі Корюківки. Фото: eukraina.com.
Нині вдалося встановити імена 1893 жертв. Це тільки 28% вбитих під час каральної акції. Серед них 704 дітей і підлітків (віком від немовлят до 16 років включно без огляду на стать), 1097 жінок. Знищення Корюківки є наймасштабнішою каральною акцією нацистів у Другій світовій війні в Європі, під час якої повністю знищене поселення з усіма мешканцями.
Такі пам’ятники встановлено на багатьох подвір’ях Корюківки. «Людей знищували настільки масово, що подекуди місто нагадує кладовище: біля багатьох будинків, перед входом у двори чи на подвірях стоять пам’ятники. На них вказані імена спалених людей, цілими сім’ями», - розповідав керівник Пошукового клубу «Пам'ять Перемоги» Михайло Балан.
Корюківська трагедія – національний символ скорботи за всіма загиблими у всіх українських селах, знищених нацистами в 1941–1944 роках.
Спалюючи цілі села та брутально вбиваючи всіх жителів – від дітей до людей літнього віку, нацисти мали єдину мету – залякати й упокорити. Те ж мають на меті російські окупанти, вдаючись до тактики ракетного терору проти українців.
І злочин нацистів у Корюківці, й сучасні злочини росіян у Бучі, Ізюмі, інших окупованих містах свідчать про однакову злочинну природу їхніх організаторів – гітлерівського нацистського та путінського неонацистського режимів. Масовий терор проти цивільного населення – чи то знищенням сіл, чи то ракетними ударами та вбивствами – такі режими використовують з метою залякування суспільства, його упокорення. Цілеспрямоване руйнування цивільної інфраструктури російським агресором є таким же злочином проти мирного населення, як і дії нацистів у роки Другої світової війни.